Рішення Конституційного суду, що скасувало статтю про незаконне збагачення з Кримінального кодексу, навряд чи приведе до якихось відчутних реальних наслідків і для української антикорупційної політики, і для фігурантів антикорупційних справ, і для антикорупційних органів.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, КС, незаконне збагачення, кримінальна відповідальністьЧитайте також: Партія Тимошенко отримала мільйони від фейкових донорів /// Наші гроші

Незважаючи на гучні цифри, які озвучуються у зв’язку з цим рішенням, я не схильний драматизувати ситуацію.

Владі все одно доведеться прийняти нову статтю про антикорупційне збагаченні — бо інакше зіпсуються її відносини з міжнародними кредиторами. Велика частина антикорупційних справ все одно розвалилася б в судах, ми вже могли в цьому благополучно переконатися, так що рішення Конституційного суду — справжнісінький рятувальний круг для НАБУ. Чиновники і далі будуть заповнювати електронні декларації. А сенс цих декларацій — не в тому, щоб обиватель дивувався, скільки грошей і власності у депутата або міністра, а в тому, щоб зрозуміти скільки додалося за роки самовідданої служби на благо суспільства.

Для мене сенс того, що відбувається — якість влади як такої. Конституційний суд вже не вперше ухвалює резонансні рішення, які дозволяють засумніватися в його авторитеті вищої державної інстанції. А держава, в якій громадяни не довіряють Конституційному суду — дуже слабка держава.

Верховна Рада вже не вперше голосує за рішення, які не проходять судової експертизи — причому мова йде про важливі для країни рішення, у яких не має бути юридичних похибок, рішення, до яких не повинні підкопатися.

Антикорупційні структури. Ну що говорити — про їхню ефективність, схильність до самозамилування, публічні конфлікти керівників все добре відомо. І якщо у нас немає важелів для необхідної кадрової корекції, так тепер у антикорупціонерів з’явився шанс почати все з чистого аркушу. Втім, і в цей шанс мало хто вірить.

Цей список недовіри і неефективності можна продовжувати. І діагноз простий — після Майдану 2013-2014 років ми по-справжньому не перезавантажили саму державу. Нові люди з’явилися у структурах влади — і здебільшого виявилися дилетантами або кон’юнктурниками, нові структури були створені — і виявилися поганим рімейком старих. Але сама система влади залишилася тією ж, сама держава залишилося тією ж.

Немає ніякого сенсу лити нове вино у старі міхи — воно згіркне.

Без планомірного перезавантаження держави, без нового виборчого законодавства, без усунення дуалізму влади і монополізму в економіці, без чесних конкурсів в структури управління країною, без ефективного місцевого самоврядування ми так і залишимося країною, в якій недовіра танцюватиме свій нескінченний танець з неефективністю.