Скандал довкола розкрадань в оборонній промисловості України, в яких брали участь друг Порошенка – вже колишній перший заступник секретаря РНБО Олег Гладковський і його син Ігор, лише верхівка айсбергу крадіжок у ЗСУ.

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick polic, Укроборонпром, розкрадання, оборонній промисловостіДиректор НАБУ Артем Ситник вже заявив, що збитки через розкрадання в оборонці становлять мільярд гривень, а в кримінальному провадженні фігурує 10 оборонних підприємств – пише видання Волинські Новини.

Насправді злодійство в оборонній промисловості і армії завжди було золотою жилою для всіх, хто так чи інакше був причетний до матеріальних цінностей військового відомства. А сума вкраденого всього лише за останніх чотири роки під приводом війни, ймовірно, більше кількох мільярдів доларів.

При цьому, краде не тільки правляча верхівка і командування армії. Схоже процвітає у нижних рівнях ЗСУ. Як це відбувається – з’ясовував Олександр Сібірцев для «Страны».

Випаровування «горючки»

Одним із найпривабливіших об’єктів для крадіжок в армії завжди було паливо. ПММ – паливно-мастильні матеріали – це так звані «витратні матеріали». Ці «витратні матеріали», а особливо дизельне паливо, списуються в армії у фантастичних масштабах.

2014 рік, літо, дорога з Краматорська до Костянтинівки. Траса вже достатньо «вбита» танковими колонами і важкою військовою технікою, що пройшли нею.

Читайте також: Меджліс вирішив підтримати Порошенка на виборах Президента України

«Я на своїй машині їду в невеликому каравані з різними автомобілями групи бійців з батальйону «Донбас». Зустрічний армійський ЗІЛ блимає фарами, зупиняємося. Водій вантажівки, кремезний чолов’яга у старому та брудному камуфляжі з ходу пропонує своєрідний «бартер», пропонує змінюватися – паливо на горілку.

Спиртного у бійців батальйону немає, але паливо закінчується, пропозиція своєчасна.

Спочатку старший групи «Донбасу» намагається запропонувати військовому водієві за дві сотні літрів соляри, які він готовий злити, пару цинків «п’ятірки» – патронів калібру 5,45.

«Та у мене цілий кузов цієї «п’ятірки», можу вам навіть подарувати цинк – інший» – з досадою махає рукою водій, показуючи на свій вантаж, прикритий тентом.

Дійсно, кузов військової вантажівки забитий зеленими ящиками з патронами, в іншій частині лежать автомати і кулемети. Вже через хвилину старший групи добровольців домовляється з водієм «махнутися» дизельним паливом на ящик тушонки і п’ятнадцять банок згущеного молока та нові берці.

На додачу до двохсот літрів палива, водій від «щирої душі» дарує бійцям цинк «п’ятірки» і десяток ВОГ – 25 – пострілів до підствольних гранатометів.

«А ти не отримаєш за це в частині?» – запитує військового водія старший добровольців.

«Та що вони зроблять? Думаєш, коли завантажували мене, хтось рахував ці ящики з» п’ятіркою «або ВОГи? А солярку мій зам по техніці і так списує кожного дня по двісті кіло. Він уже за ту соляру другу дачу під Житомиром будує з початку АТО. А я що, лисий? Всі зливають. Війна ж!» – знизує плечима солдат.

Їдучи, помічаю тонку цівку, яка сочиться з паливного бака ЗІЛа. Водій навіть не намагається заклеїти або замазати хоч чим-небудь тріщину в баку, а лише задумливо чухає потилицю, спльовує і їде. За вантажівкою на асфальті залишається тонкий безперервний слід палива», – згадує Сібірцев.

Свята армійська традиція

Власне, загальна торгівля і «бартер» краденого армійського палива, запчастин, спорядження і продуктів на спиртне і гроші почалися задовго до подій 2014 року. Для жителів сільської місцевості сусідство з військовою частиною завжди було невичерпним джерелом палива, запчастин для тракторів і вантажівок, а також продуктів харчування, за ціною вдвічі нижчою, ніж у «цивільних» продавців.

А дружба, кумівство або родинні зв’язки з начальником будь-якого армійського складу або навіть простим водієм армійського вантажівки завжди розцінювалося як манна небесна – вся рідня, не виключаючи далеку і навіть друзів рідні, навічно вважалася потрапила «в шоколад».

«Крадіжка у військах – стійка піраміда, яка тримається десятки років. Генерали отримують щомісяця конверти з десятками тисяч гривень від штабних тиловиків, тиловики отримують з кожного командира частини. Якщо командир не занесе щомісячного «забезпечення» або «підгону» у вигляді подарунка, чекай перевірки, ревізії та аудиту в частині», – розповідає співробітник Міноборони підполковник Володимир З.

Навіть не напружуючись, в будь-якій частині можна знайти факти злодійства на десятки і сотні тисяч. Якщо хтось спробує лише натякнути щось проти цієї системи, його просто «закозлять» в частині за статутом, зроблять службу нестерпною.

«Напишеш рапорт вищому начальству, все одно результату ніякого не буде. Тому що крали і крадуть в армії практично всі – від сухпайків і картоплі з цибулею, берців і обмундирування, до палива, запчастин, боєприпасів і зброї. Навіть якщо в частину призначається новий командир, то йому доводиться закривати очі на те, що майно розкрадене. Ніхто з них в підрозділі ревізій не робить, всі розуміють, що це буде скандал. Виносити сміття з хати у військах не прийнято. А зливання наліво «горючки» у військах це взагалі «свята» тема і за злодійство не рахується. Це традиція ще з радянських часів. У будь-якій частині в «темі» по паливу всі – від командира і начальника складу, які списують паливо, до прапорів і рядових, які це паливо вивозять і зливають в цистерни та каністри цивільним. У будь-якій частині є «друг» або родич командира або зампотилу, який вирішує питання збуту», – говорить Володимир З.

За словами військового, офіційних приводів для списання вкраденого армійського майна досить багато. Наприклад, паливо, як правило, списують на навчання і перегони техніки з тилу на передову в ООС і назад.

Тисячі літрів «випаровуються» через «технічні несправності», погодні умови – на прогрів двигунів. При цьому злодії в погонах не забувають складати комісії і акти про списання палива. Вкрадене обмундирування списується на «несприятливі» погодні умови і «недбале» використання, продукти харчування виявляються зіпсованими по закінченню терміну зберігання. А боєприпаси – патрони і гранати, на передовій практично взагалі не піддаються обліку. До слова, більшість боєприпасів і крадених одиниць зброї потім виявляється в тилу – патрони, гранати, пістолети, автомати і навіть гранатомети везуть додому демобілізовані бійці з ООС. Ця зброя потім спливає в злочинах, побутових скандалах і суїцидах колишніх військових.

Мистецтво не перегнути межу

Втім, випадки крадіжок в армії все одно регулярно стають відомими. На думку майора Андрія К., розголос крадіжок армійського майна відбувається через те, що деякі військовослужбовці «переходять межу».

«Інформація про крадіжки майна з підрозділів зливається, як правило, на тих, хто починає нагліти і красти без дозволу начальства. Як правило, це або нижча ланка – рядові, сержанти або прапори, які поцупили один – два стволи, сотню патронів, або каністру – іншу палива. Або полковники чи генерали, через жадібність «забули» передати відкат вгору. Таких без сумнівів зливають в СБУ, військовій прокуратурі. А потім з них роблять крайніх і списують все, що було розкрадено задовго до них. Але на відміну від пересічних, сержантів і навіть полковників, генералів за злодійство не саджають. У них завжди є можливість перекинути відповідальність на заступників і підлеглих. Мовляв, крали, негідники прямо під носом, а генерали і не відали … », – розповідає офіцер.

Цікаво, що слова джерел видання серед офіцерів ЗСУ про те, що за крадіжку військового майна сидять лише нижні і середні чини, підтверджуються фактами. У відкритому реєстрі судових рішень журналісти знайшли сотні вироків солдатам, сержантам і офіцерам молодшого командного складу за злодійство патронів, пістолетів та автоматів.

Зате в цьому ж реєстрі немає жодного вироку вищим чинам Міноборони або Генштабу, які причетні до крадіжки палива. Хоча описаних випадків мільйонних розкрадань пального хоч відбавляй.

Влітку 2018 року військовою прокуратурою Південного регіону було відкрито кримінальне провадження за фактом крадіжки 171 тисячі 241 кілограма дизельного палива з усього лише однієї частини в Одеській області.

Восени того ж року «на гарячому» попався начальник армійського складу ПММ в Одеській області, який вкрав п’ять з половиною тисяч літрів солярки.

Взимку 2018 року миколаївське управління СБУ затримало кілька офіцерів, які організували підпільну «АЗС» в гаражному кооперативі і заправляли приватні авто дизельним паливом за ціною, що на чотири гривні дешевше, ніж на «цивільних» АЗС. Цікаво, що злодії в погонах списували пальне, просто підкручуючи показники палива у вантажівках військової частини.

У 2017 році військова прокуратура затримала начальника складу ПММ в Білій Церкві. Офіцер вкрав понад 100 тонн палива. Військовий ночами скачував з цистерн в каністри соляру, а потім безперешкодно виносив їх за КПП частини і продавав усім бажаючим.

Цікаво, що військова прокуратура скромно оцінила розмір збитку всього лише одним мільйоном гривень. Тобто, за підрахунками військових прокурорів, один літр «дизельки» коштує в ЗСУ всього 10 гривень. При тому, що вже в 2017 році літр дизельного на цивільних заправках коштував понад 23 гривені.

Восени 2016 року в Житомирі на крадіжці палива попалися командир частини, начальники служби і складу ПММ, а також кум, який працював вільнонайманим комірником на складі ПММ. Схема, за якою військові крали паливо, проста – пальне нібито було витрачене підрозділом в АТО. Цистерни з «витраченим» на війні паливом привозили в тил, де і продавали фермерам. Протягом двох років підприємливі військові крали щомісяця від п’яти до десяти тонн палива на місяць.

Примітно, що багато офіцерів, причетні до мільйонних крадіжок палива і продовольства караються лише позбавленням звань і позбавленням черги на отримання квартири.

Власне, система обліку армійського майна і поставок в діючу армію завжди була слабким місцем Міноборони України. По суті, постачанням армії зараз займаються паралельно Міноборони і Генштаб. Велика частина схем поставок засекречена, незалежні і незаангажовані аудити і ревізії практично неможливі. А постачальниками зброї, техніки та спорядження виступають десятки держпідприємств за посередництва приватних компаній. Які, своєю чергою, не втрачають можливості вирвати свою частку з мільярдних сум, які призначені для діючої армії і численних тилових структур армії та військово-морських сил.

Втім, не відстають від цивільних «рішал»-посередників і самі військові – злодійство прийняло системний характер. Зупинити який, хоча б частково, можна лише централізацією поставок і прозорістю обліку.