В Росії пенсіонеру дали 12 років колонії за державну зраду. У справі є згадка про Україну

Суд в Ростовській області Росії визнав 72-річного пенсіонера Володимира Моргунова винним в державній зраді і засудив його до 12 років колонії суворого режиму.

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick polic, Росія, суд, зрада, Володимира Моргунова, пенсіонер

Читайте також: Відповідатиме на питання увесь день: 10 жовтня Зеленський проведе марафон з журналістами

Моргунов — мешканець селища Чертково, яке розташоване поряд з українсько-російським кордоном. Слухання у справі Моргунова проходили в особливому порядку, а прокурор просив для підсудного вісім років ув’язнення, зазначає агенція «Інтерфакс».

Моргунова затримали в листопаді 2018 року. Під час обшуку у нього знайшли десять коробок з-під телефонів, численні сім-карти, а також два паспорти на його ім’я — Росії та України.

Під час слідства Моргунов визнав себе винним, відзначається в пресрелізі.

Управління ФСБ РФ у Ростовській області стверджує, що Моргунов начебто передавав інформацію співробітнику іноземної спецслужби під час особистих зустрічей на українській території. У співпраці з розвідкою якої саме країни звинувачували Моргунова, не повідомляють.

Кримінальне покарання за держзраду в Росії передбачає позбавлення волі на термін від 12 до 20 років.

Матеріали таких справ, як правило, засекречені, а судові процеси відбуваються в закритому режимі.

Зеленський – протестувальникам: Я чую вас, і ніколи не здам Україну

Президент Володимир Зеленський каже, що чує голос протестувальників, але закликає їх «не піддватись на маніпуляції і провокації», а також запевняє, що ніколи не здасть інтереси країни.

Джерело: звернення глави держави, оприлюднене у четвер

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick polic, протести, зрада, Зеленський

Зеленський не буде публічно розповідати про переговори з Путіним — Яременко

Пряма мова: «Я поважаю конституційне право кожного громадянина України на протест. Я чую вас, і повірте, я ніколи не здам Україну. В той же час я дуже прошу усіх зважено і спокійно підійти до ситуації та не піддаватись на маніпуляції і провокації деяких осіб. Вони дуже хочуть використати вас, і повернути собі можливість по грабунку, стати жертвами політичного переслідування та уникнути кримінальної відповідальності. Цього не буде. Все буде Україна!»

Політолог: Офіс президента боїться вулиці, чого не було навіть за часів Януковича

 

Що передувало: Увечері 2 жовтня на Майдані Незалежності в Києві зібралося кілька тисяч людей, не згодних із діями президента. Протестувальники також прийшли під стіни Офісу президента, вимагаючи не допустити капітуляції України перед агресором. Вони скандували «Зелю, геть!» та «Імпічмент».

Передісторія:

  • 1 президент Володимир Зеленський повідомив, що Україна погодила так звану «формулу Штайнмаєра» щодо виборів на окупованому Донбасі і пояснив, чому не слід її боятися.
  • Уже 2 жовтня на зустрічі з представниками парламентських фракцій президент Володимир Зеленський переконував, що про капітуляцію України після підписання так званої «формули Штайнмаєра» не йдеться, але пояснити свою позицію з трибуни Ради відмовився.
  • Три фракції Верховної Ради заявили, що чекають від президента Володимира Зеленського особистого прояснення у парламенті своєї позиції щодо подальшої деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
  • Народний депутат з фракції «Слуга народу», глава комітету з питань зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва Богдан Яременко назвав безпідставною вимогу частини фракцій до президента Володимира Зеленського прозвітувати про свою діяльність перед Верховною Радою.

Що зробить ПАРЄ, коли московські танки посунуть на Харків

Домінуючим почуттям українців стосовно повернення московської делеґації права голосу в Парламентській Асамблєї Ради Європи безумовно є «глибока зрада». Воно ВІРНО, але абсолютно не конструктивно. Нема відповіди, що робити

конструктивно, танки, ПАРЕ, зрада, Крим, днр, лнр, війна

Ви справді вірите у спроможність цих людей зупинити московські танки, якщо що?..

У мене відповідь є: серйозно готуватись до збройної оборони Херсону, Миколаєва, Коцюбієва, Харкова та всіх територій, позначених як «Новоросія» на мапі 2014 року, котру можна побачити нижче. Бо це – цілком очевидний «наступний етап».

«Новоросія» від Дунаю до Харкова – очевидна наступна ціль Москви

У московській суспільній думці існує консенсус: ніякої України існувати не повинно, вона не має права на існування. В.Путін багато разів публічно казав, що ми – «адін народ», і це не була якась випадкова фраза, це – позиція, що має дуже глибокі світоглядні корені. Грубо кажучи, у «внутрішній картині світу» глави Російської Федерації будь-який президент України – така ж ненормальність і такий самий «сєпар», як в наших очах – будь-який «глава ДНР».

Чи існує в Російській Федерації якась вагома суспільна сила, якийсь не-марґінальний інтелектуальний тренд, представники якого обстоюють іншу точку зору?.. – Такої сили чи напрямку суспільної думки там нема.

Московська опозиція хотіла б бачити в Україні «демократичну Росію», проте – аж ніяк не, власне, Україну, як національну державу української нації. Ця «Росія-2» потрібна їм винятково як засіб впливу на «справжню Росію», «Росію-1». В Москві нема українофілів з найпростішої причини: їх ніхто не фінансує.

Правління Януковича і Майдан-2 були переломним моментом, коли в колах московської державної еліти остаточно перемогла така візія, що Україну треба знищувати, як таку, а не повертати до «нео-СССР» у статусі «молодшої сестри». Це – очевидна перемога ідей Валуєва і Столипіна над ідеями Леніна-Сталіна.

Якби Москва сьогодні бодай «однією з башт Кремля» підтримувала концепцію «нео-УССР», ми бачили б там зараз значну активність якогось «еміграційного уряду» (на чолі з Азаровим чи ще кимось) та гори «патріотичної літератури» чудовою українською мовою. Те, що такого нема, означає, що в це ніхто не інвестує.

Натомість, Москва веде стратегічну боротьбу з українською суб’єктністю, як такою. Метод цієї боротьби емпірично ясний: це ПОСТУПОВЕ РОЗЧЛЕНУВАННЯ України. Анексія Криму, та створення «ЛНРу» і «ДНРу» – його цілком успішно зреалізований перший етап. Наступний розвиток подій, якого нам слід чекати, був візуально-чітко представлений нам ще в 2003 (!) році. Неможна не бачити, що «Україна 3-го сорту» взірця 2003 абсолютно точно співпадає із «Новоросією» взірця 2014.

Незабутня "наглядна аґітація" 2003 року про "третьосортність" майбутніх "новоросів"

дача Криму Москві в 2014 році відбулася АБСОЛЮТНО безкровно. Україна не вчинила НІЯКОГО спротиву. По-суті, ми погодились віддати Крим Москві. Тобто, автор цих рядків – НЕ погодився, а ВЛАДА України – так. Це було зроблено під тиском «Заходу» та на підставі СТРАХУ.

Це схоже на те, як людина без спротиву відає щось грабіжникові, боячись, що він вдарить Вас ножем або вистрелить із пістолета. Ви не чините ґвалтівникові спротиву, а через страх підкоряєтесь йому.

Навіть від най-най-найпатріотичніших співрозмовників при обговоренні справи здачі Криму як злочину державної зради я чую з абсолютно різних вуст одне й те ж: «невідомо, де зараз були б московські війська, якби ми тоді почали по них стріляти». Ця фраза виражає такий погляд на світ, яким ми апріорно неспроможні захистити себе, тому єдиний наш порятунок полягає в тому, що це за нас це зробить хтось інший.

Наш «спротив» захопленню Криму в 2014 році в найкращому випадку полягав у беззбройних (!) дефілядах із прапорами та співанням «Ще не вмерла Україна!» Виглядало ефектно, але чи можливо було таким чином захистити свою землю від загарбника?!.

«Санкційний тиск» Заходу повинен був повернути нам Крим, в обороні якого ми не зробили жодного пострілу? Серйозно?!. Чи існує яка-небудь людина, котра насправді вірила б у це?.. Тим не менше, «боротьба за збереження санкцій» до сьогоднішнього дня була цілком абсурдним «офіційним культом» нашої колективної віри, сумнів у гіпер-важливості якого стигматизувався на рівні національної зради. Провал безпідставних сподівань на ефективність санкцій, нерелевантність яких була кожному очевидна від самого початку, повинен був стати доконаним фактом, щоб нині я мав можливість нарешті написати про це.

Саме по собі скасування санкцій ПАРЄ – аж ніяк не добре. Це – «публічна індульгенція аґресору» та наша публічно-показова дипломатична поразка. Позитивом є інше: ця поразка дає нам можливість вийти з того світу створених самим для себе ілюзій, де таким інституціям, як ПАРЄ та вся РЄ, надається абсолютно непропорційне їхній фактичній ролі у світі психологічне значення. Я назвав би це «ілюзією гіпер-значущости міжнародних паперових інституцій та їхніх папірців».

Ніякі західні «санкції» точно не можуть захистити нас від московських танків та літаків, ось що нам треба зрозуміти. Для захисту від них нам потрібні «Джевеліни», «Стінґери», «Ігли» та інша зброя – у справному стані та, що найголовніше, – в руках у людей, котрі не завагаються її застосувати.

Попередниця ООН, Ліга Націй, була послідовнішою, ніж сучасна Рада Європи, бо таки виключила СССР зі свого складу в 1939 році за напад на Фінляндію. Тим часом, анексована тоді Карелія – усе ще частина РФ…

Якщо Москва бажає знищити Україну, а вона безумовно бажає цього, московські танки рано чи пізно мають вирушити з території Криму, «ДНР», «ЛНР» та власне РФ в бік Херсона і Харкова. Кремль може ГОТУВАТИ ДЛЯ ЦЬОГО ҐРУНТ у з допомогою всяких «Інтерів», «Ньюзванів», «Платформ «За Життя» та «Слуг народу», але без танків і МІГів досягнення цією мети є абсолютно неможливим, бо Кернес, Труханов, Зеленський з Шефіром і Богданом та інші «прибічники миру» продовжують сидіти в адмінбудинках, над якими підняті усе-таки синьо-жовті, а не «аквафрешні» прапори. Як показали події 2014-го, без танків, БТР та «зелених чоловічків» довкола ця зміна прапору над будівлею відбутись усе-таки не може.

Чи будемо ми тоді (а це цілком може ставтися вже наступного року) настільки ж «готові» захищати ці свої території, як в 2014-ому Крим?.. Це залежить лише від нас, а не ПАРЄ, ОБСЄ, ЮНІСЕФ чи ЮНЕСКО! Часу лишилося мало, тому гаяти його – не можна.

Я сподіваюся, що події в Страсбурзі виведуть нас з того стану «очманіння» чи «гіпнотичного сну», в якому ми чомусь перебували впродовж останніх 5 з гаком років…

 

З’явилося відео затримання і зізнання агента ФСБ з команди Кернеса

У мережі з’явилося відео затримання заступника директора одного з департаментів Харківської міської ради Семена Хмельницького, підозрюваного в державній зраді на користь Росії.

СБУ, Семен Хмельницький, державна, зрада, агент ФСБ

Ролик опублікувала прес-служба СБУ.

Під час досудового слідства оперативники спецслужби з’ясували, що чиновник був досить цінним джерелом інформації для російської спецслужби.

«Про це свідчать факти проведення Ушаковим агентурних зустрічей з ним на території третіх країн. Зокрема в Празі, Салоніках Мінську, а також неодноразово на території РФ в Бєлгороді», — сказано в повідомленні.

СБУ встановила, що чиновник, використовуючи своє службове становище і доступ до інформаційних масивів і матеріалів, збирав і передавав для російської спецслужби інформацію про:

  • організації та рухи, а також їх лідерів;
    діяльність і фінансування релігійних громад різних конфесій;
    національно-патріотичні об’єднання громадян, їх проекти, керівників, ступінь впливу на розвиток ситуації;
    співробітників Харківської міської ради.

Хмельніцкому оголошено підозру в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 (державна зрада) КК України та обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою строком 60 діб.

Борьба с коррупцией в Украине — ужаснуться и покричать «ЗРАДА!!!»

Борьба с коррупцией в Украине — ужаснуться и покричать «ЗРАДА!!!». Борьба с коррупцией в Украине сводится лишь к репутационным потерям для кандидатов в Президенты, но не меняет к лучшему ситуацию для страны в целом.

Третья часть расследовани Bihus info: https://is.gd/861LXA

Интервью Дениса Бигуса Idealist.media: https://is.gd/B3pL1z

Канал #OmTV существует благодаря просмотрам наших зрителей в Youtube

 

Читайте также: Кто такие ватники и откуда они взялись

«Ми чекали на його наказ»: Поклонська зробила несподівану заяву про Януковича

Екс-«прокурора» анексованого Росією Криму, депутата Держдуми Наталію Поклонську обурив вирок Оболонського районного суду Києва, відповідно до якого колишній президент України Віктор Янукович визнаний винним у державній зраді.

Поклонская, Янукович, вирок, суд, зрада

Поклонська заявила, що не має права називати президента-втікача зрадником, оскільки вона «служила в Україні» і Янукович був для неї керівником, передає КП.

«Просто дуже шкода, що і сьогодні, маючи можливість захищати людей країни, гарантом якої він був, він не робить. Всі вірні присязі співробітники правоохоронних органів і прокуратури чесно стояли до кінця: десятки співробітників «Беркута» та інших підрозділів загинули і вже ніколи не повернуться», — стверджує росіянка.

Екс-«прокурор» зізналася, що чекала на наказ про силовий розгін Майдану, учасників якого назвала «натовпом, що втратив розум».

«Ми всі дуже чекали, що гарант закону у 2013 і 2014 роках дасть наказ силовикам зупинити мракобісся, розігнати неадекватний натовп, що втратив розум і людський образ, і який розгулявся на Майдані. Але так і не дочекалися», — сказала вона.

Поклонська також заявила, що сьогодні в Україні немає лідера, який міг би «захистити права людей». «Про яке ж дотримання закону можна говорити при винесенні вироку самому Януковичу?» — прокоментувала пропагандистка.

«Олесь Бузина в своїх рядках написав: «Я не люблю безмовного народу, який покірно надягнув ярмо». Дуже хотілося б, щоб це ярмо було знято з кожного жителя України і якомога швидше», — додала депутат Держдуми.

Не зубожіння, а жлобство

Люди які зараз ремствують, що вони живуть погано, насправді не на життя скаржаться – вони ретранслюють свої «бажалки». Ремствують на те, що живуть не так гарно, як їм хочеться.

Выход для России из тупика (фаза первая)

Живуть ,ЗРАДА ,новости ,Украина ,Толстая Политика

Приклад. Коли я справді жив хреново? Мушу визнати, 90-і мене обійшли стороною – заводи у Запоріжжі працювали, як раз тоді в світі підскочили ціни на метал, а я був молодий і багато для щастя не потребував.

Справді жахливим для мене був період коли я працював на заводі майстром. Чому? А ви уявіть собі ситуацію, коли ви керуєте трьома десятками людей, наймолодший з яких старший за вас роки на 4. А найстаршому взагалі за 60. Постановка задачі – це постійні торги і свари, кожен хоче робити менше і максимум роботи перекинути на сусіда. І ти мусиш це терпіти. Якщо звільняєш робочого, нового не беруть місяці чотири, а потім тобі скорочують одиницю, і при цьому не зменшують план. Постійно твої підлеглі щось не доробили (мовляв – «хай експлуатаційники роблять»), або напартачили («а чьо? Ми завжди так робили!»), або ремонтуючи один вузол не повідомили, що сусідній зламаний в нуль («а це взагалі не наша справа»), тощо й тощо.

Все це не заважає твоїм підлеглим припертися на обід на годину раніше. І піднятися пізніше на 15 хв., а не на 50, бо 10 хв з тих 15-и, ти крив їх матюками, позаяк обід уже закінчився. На цьому тлі деталі з міді і бронзи просто випаровувалися. Зникав залишений на верстаку мірний інструмент. Красти все що «погано лежить» було якоюсь формою героїзму.

Про пиятику я взагалі мовчу, коли на 7 листопада я попередив своїх робочих, що всіх кого зловлю з запашком відсторонятиму від роботи, мені відверто заявили: «Охреніли ви-інженери без радянської влади. Тоді ти б після обіду ходив би під робочих газетки підкладав – аби не замерзли».

Стосунки з братами-ІТПівцями вкладалися в приказку «заклади ближнього свого, поки він не заклав тебе самого». Твої хлопці напартачили – винний ти. У тебе когось зловили на крадійстві, або на пиятиці – винний ти. У тебе хтось травмувався – з премією попрощайся на кілька місяців, у кращому разі. Якщо сусід може тебе підставити – він підставить, аби самому не нести відповідальність за те, за що можеш її нести ти.

І от це – кожного дня. Щодня, ідучи на роботу я думав про те за що мене здрючать сьогодні? Де ще мене підвели? Скільки тепер з мене знімуть? Хто з моїх гавриків сьогодні нахиляється або травмується? Світогляд у мене тоді змінився категорично – у чесних, працьовитих, відповідальних українців, всі біди яких виключно через погану владу, я відтоді не вірю в принципі. До речі, те саме у мене сталося на фронті. Мої проблеми з волонтерами-зрадофілами – а відтоді й зі всепропадлами як таке, почалися як раз після першої поїздки на фронт, де замість «сонечок» яких гнобить/морить/підставляє командування, я побачив взводних, ротних і прапорів, задовбаних регулярними витівками їхніх підлеглих. Все як на заводі.

На заводі мене постійно катувало питання – невже це все чого я можу добитися? Питання мене таки дістало і я пішов працювати у бізнес. І отут почалася друга частина моєї «одисеї» «коли мені було погано». Грошей – не було. Замовлення приходили нечасто і хотіли замовники переважно того, чого я зробити не міг, бо не мав відповідної бази. Крутитися, домовлятися, дізнаватися потрібну інформацію я тоді не вмів – довелося всьому учитися. Було все – приниження, розчарування в людях, відчуття безглуздості всього що відбувається навколо. На цьому тлі розвалилося особисте життя. Категорично бракувало грошей – економив на транспорті, бувало що тижнями сидів на вермішелі та соєвому «м’ясі». Не раз навідувала думка «може краще повернутися на завод, бо щастя не буде?»

Успіх був. Потім. Коли я знайшов свою нішу. Були і гроші, і великі замовлення, і робота у великих фірмах, і ще багато чого. Саме тоді, коли прийшов успіх, я знайшов час аби коментити на чатах та соцмережах, аби думати про ситуацію в країні, вести блог, писати книжки. Все це було пізніше.

А у часи «коли жилося погано» мені було категорично пофіг хто у нас влада зараз і хто владою буде. Я знав точно – хто б там владою не став, особисто моє життя не зміниться аж ніяк. Якщо прийдуть комуняки – мене запроторять на завод без права займатися чимось іншим. Прийде будь-хто з демократів – особисто для мене не зміниться нічого, бо не можна побудувати підприємства рівня БМВ там де робочі ніяк не відвикнуть працювати за заповітами совка. Я зрозумів ще тоді, мій добробут залежить не від керівництва країни, а від керівника заводу/фірми бо саме він знаходить роботу, яку я виконую за з/п яке платить мені оцей керівник. І ще – що я сам коваль свого щастя, бо «капіталізм це не тільки мене обирають – це ще й я обираю», якщо я погодився працювати на керівника-лузера і скнару, це особисто мої проблеми. Бачили очі, що купували.

А ще, я зрозумів, що «гарно» для підприємця і «гарно» для слюсаря, це принципово різні «гарно». Я оце регулярно читаю ремства підприємців про те що реформи ідуть не так швидко як хочеться особисто їм – так я їх обрадую, з погляду більшості населення України (а не тоненького прошарку підприємців) правильні реформи, це збільшити податки для підприємців утричі, аби гроші підприємців роздати «гнобленим і знедоленим». І кожен з цих «знедолених» має один голос так само як і кожен підприємець. Дивно, що цього не розуміють.

До чого я це пишу? Та до того, що люди яким справді жити погано, на соцмережах про це не просторікують. Коли треба боятися – боятися бракує часу. Люди яким справді погано жити – вкалують. Плачуться ті, хто має час плакатися. Хто має гаджет з якого можна плакатися.

Правда полягає в тому, що бідна – не та людина в якої мало грошей. Бідна та людина, яка позбавлена того чого вона щиро бажає. Говоримо ж ми «бідна дівчина» про панну у недешевій шубі, яка убивається через нещасне кохання? Так от проблема більшості наших співгромадян не в тому, що їм живеться погано, а в тому, що їхні бажання значно перебільшують їхні можливості, але їм бракує волі аби змобілізувати сили і добитися жаданого, або – просто змиритися. І аби виправдати цей свій стан, звинувачують вони кого завгодно, крім себе.

А це, вибачте – не зубожіння. Це просто жлобство.

Дмитро «Калинчук» Вовнянко

Огидне видовище

Вчера Верховная Зрада Украины пробила очередное дно. По велению цирка на содержании украинцев, продлён мораторий на продажу земли сельскохозяйственного значения. (Да-да, я в курсе, что в противном случае гаццкие капиталистические буржуины вывезли бы наш черноземчик к себе в англии и фатерлянды. А вот при дедушке Ленине такого не было). Таким образом наши можновладці ещё как минимум на год фактически узаконили “чёрный» рынок земли. Штош, понимаем. Чего тут непонятного? Черный рынок, приносит чёрные деньги в карманы чёрных костюмов. А это же очень и очень. Вот только казна получает одну большую дулю.

Поступок Монтян на российском ТВ возмутил Украину: видео потрясло соцсети

Зрада ,мораторий ,продажу земли ,новости ,Украина ,Толстая Политика

Я краем левого глаза наблюдаю за этим клоповником под куполом и откровенно говоря мне становится очень грустно. Безусловно нельзя всех депутатов стричь под одну гребенку, и какая-то их часть это достойные люди, которым болит за Украину, а вот остальные… Гребанный цирк с конЯми! Драки (а Юрий Береза молодец), дымовые шашки в сессионном зале куда привели детей посмотреть как жеж верховные дяди и тети работают, махровый популизм и враньё, олимпийское кнопкодавство, тотальные прогулы заседаний, тыканье «факов» журналистам, читай гражданам Украины, беготня с мешком гранат подмышкой, трандежь через оттопыренную губу под руку выступающему с трибуны Президенту, с довольным видом оскорбление женщины вице-спикера, игнорирование интересов Украины в угоду интересам спонсоров.
Элита. Лучшие из лучших.

Надеюсь кто-то из правильных аналитиков вдумчиво «покурит» работу депутатского корпуса и нарисует нам картинку. Имена и фамилии самых неэффективных депутатов, прямых симпатиков кремля, лидеров по количеству прогулов, тех кто не голосовал (против, воздержался) за принятие законов способствующих усилению безопасности и обороноспособности страны… Собрать до одной большой кучи фотографии тех депутатов, кого уж точно не должно быть среди персоналий следующего созыва Верховной Рады Украины. Вообще больше никогда…

Как минимум половина нынешнего состава депутатского корпуса, бесполезный балласт для Украины, но с льготами (за счёт бюджета страны) и неприкосновенностью.

Alexey Petrov

#ЗРАДА — Почему Порошенко четыре года назад отдал приказ в одностороннем порядке прекратить огонь

#ЗРАДА — Почему Порошенко четыре года назад отдал приказ в одностороннем порядке прекратить огонь. О ситуации на востоке Украины и поведении верхушки РФ — Мирослав Гай, офицер запаса ВСУ.

Хронология военных преступлений России в Украине

О ТОМ, КАК ПЫТАЮТ НАШИХ ГРАЖДАН ПАЛАЧИ ИЗ ФСБ РФ

Вибори ректора НАУ: чергова «зрада» та смертний вирок університету

16 заяв (в тому числі 4 до Генеральної прокуратури та 1 до Національного антикорупційного бюро України), 13 скарг, 19 листів, 16 звернень (2 з них до Апарату Президента), 7 позовів до суду, 1 кримінал.

Українська асоціація студентів, Українська федерація громадських організацій учасників АТО Київщини, Громадська рада при МОУ, журналісти та, навіть, народні депутати України. Хто і куди вже тільки не звертався, але реакції від Міністерства освіти України та правоохоронних органів – нуль.

Суть проблеми полягає у наступному: сотні, якщо не тисячі українців,обурені та занепокоєні організацією та проведенням виборів ректора Національного авіаційного університету України. Серед тих, хто прикладає всіх можливих зусиль задля скасування результатів ІІ туру виборів ректора, не лише перераховані вище організації та особи, а й педагогічні колективи та студенти 12 інститутів, 7 коледжів, 3 ліцеїв та академії, з яких складається НАУ. У чому ж справа?

А справа в тому, що Національний авіаційний університет, який ще три роки тому входив до п’ятірки кращих університетів України, випускники якого працюють у понад 50-ти країнах світу, – сьогодні деградує внаслідок людиноненависницької і непрофесійної політики біолога, фахівця з паразитології Ісаєнка Володимира Миколайовича, призначеного на посаду виконуючим обов’язки ректора НАУ. Окремої уваги заслуговує той факт, що Міністерством освіти і науки України призначено пана Ісаєнка всупереч судовому рішенню. Через що судова тяганина? А через те, що Володимир Миколайович, будучи одним з кандидатів на виборах ректора, став організатором зухвалих масових фальсифікацій під час виборів.

Багатотисячний колектив викладачів і студентів університету став свідком підроблення виборчих документів, підміни виборчих бюлетенів, виготовлення та використання фальшивих печаток, недопущення шляхом застосування фізичної сили до спостереження за підрахунком голосів спостерігачів від інших кандидатів, нахабного недопущення на виборчі дільниці та побиття представників ЗМІ, недопущення спостерігачів від незалежних громадських організацій України, корупційної заміни особистим наказом самого пана Ісаєнка членів виборчих комісій в ніч перед другим туром виборів на виборчих дільницях (слід зауважити, що Ісаєнко зазнав поразки у першому турі).

Неспростовний факт масової зухвалої фальсифікації результатів голосування на виборах ректора НАУ наносить нищівний удар по бажанню та праву величезного колективу викладачів та студентів жити, працювати та вчитися у демократичній країні. І це свавілля відбувається тоді, коли наша країна переживає не найкращі свої часи, проте усіма силами бореться за свою волю та незалежність. Не хотілося б розкидатися такими словами, як «зрада», проте що це тоді, якщо не саме вона? Де наша дієва система освіти?

Де боротьба з корупцією? Де правда? Невже всі, починаючи відділками поліції, до яких надходили заяви стосовно неправомірних дій пана Ісаєнка під час виборів ректора, і закінчуючи самим паном Петром Порошенком, який, як Президент України, є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини, просто проігнорують таке нахабне нехтування та презирство фальсифікатора виборів пана Ісаєнка до демократичних норм, цінностей і процедур, його знущання над правом студентів та викладачів на вільне волевиявлення? Невже це беззаконня залишиться без адекватної реакції з боку влади, яка покликана захищати свій народ?