Замість зарплати у грошах ввели трудодні

88 років тому в Україні замість зарплати у грошах ввели трудодні. Що таке трудодень — уже не кожен пам’ятає. То була форма оплати праці в колгоспах. Власне, трудодень — це один вихід на роботу, за що обліковець колгоспної контори записував «паличку». 

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, колгосп, оплата праці,  ввели трудодні, совєтиТаку оплату праці запровадили у колгоспах і проіснувала 36 років.

Кожний селянин мав план – відробити 60-100 трудоднів на рік.

«Хто працював доярками чи телятницями, то мали більше трудоднів, бо робили цілий рік. А вже хто працював в полі, то менше, бо робота сезонна. Хто не виконував план могли вигнати з колгоспу. Ще й забрати город. Бо саме він допомагав вижити. В кожного селянина, які працювали в колгоспах, мали землю 15-25 соток. Більше соток землі нікому не давали», — говорить Микола Сарахан з міста Калинівка Вінниччини.

Оплату проводили в кінці року, а не щомісяця. Видавали зарплату натуроплатою  — після того, як колгосп «здавав план». Тобто частину врожаю віддавали державі. Ще частина лишалася в посівному фонді. А решта якраз і йшла на зароблені трудодні. Скажімо, нараховували 1 кг зерна на трудодень, але, коли неврожай, могло бути й по 200 г.

«Моя мама за свої трудодні отримувала мішок пшениці та мішок цукру. Переважкно давали зерно, цукор та насіння соняха. То я візьму мішок на плечі і на олійню заніс. Начавили олії і ще декілька жмень макуху мені всиплять і йду дому, — пригадує чоловік. – Того зерна не вистачало. То ж увесь рік викручувались як могли. Більше-менш добре жили ті, хто тримав корову. З городу мали картоплю, буряк. Ще мама терла з конопель сімя і молочком вичавлювалось. Його додавали у мамалигу з кукурудзи. Хто вже зовсім не мав що їсти, то виписував в колгоспі наперед в рахунок трудодня. Паралельно люди мали додаткові заробітки. Хто телятко чи курку продавав. Інші ремеслом займались. Шили чоботи, інши – дерев’яні вироби продавав».

Автор цих рядків пішов до школи в Яготинському районі на Київщині. Частина однокласників ходила в пальтах, шитих кустарним способом — як ото й досі є ще в сільських жителів «шиті» валянки (на відміну від битих) — бо «магазинну» одежу просто не мали за що купити. Тоді ж іще на селі були популярними «спекулянтки». Вони з Києва привозили нитки, голки та інші дрібниці й міняли у селянок на курячі яйця чи гарбузове насіння.

Система оплати праці трудоднями особливо була вигідна у роки неврожаю та повоєнні роки.

«У 1946 році був поганий врожай через засуху. Та все ж вродило жито, ячмінь, пшениця. Був наказ з Москви за всяку ціну виконати план хлібоздачі і колгоспи виконували. Тоді отримали всього лиш по мішку зерна на рік. Тоді штучно виник голод. Особливо він був відчутний на Кіровоградщині. Люди просто вмирали».

Гроші на трудодні почали давати з 1959 року. Трудодні скасували в 1966 році. Ввели фіксовану плату.

Пенсійне забезпечення на старість у Радянському Союзі Рада народних комісарів запровадила 15 квітня 1929-го. Доти пенсію мали тільки викладачі вищих навчальних закладів. Тепер же її могли отримувати ще робітники текстильної та провідних галузей важкої промисловості й транспорту.

Радянську пенсію нараховували в розмірі половини зарплати. Якщо ж пенсіонер продовжував працювати або мав інші доходи, його могли позбавити пенсії частково чи цілком.

Із робітничою пенсія колгоспників зрівнялася за Горбачова

Робітників решти галузей народного господарства пенсійне забезпечення охопило лише 1932-го. А через чотири роки право на пенсії дістали й службовці.

Найдовше довелося чекати колгоспникам: закон «Про пенсії та допомоги членам колгоспів» вийшов 1964-го. «У пенсійному забезпеченні колгоспників не повинно бути зрівняльного підходу, — йшлося в ньому. — Чим вища продуктивність праці колгоспників, чим більше колгосп виробляє і продає державі продукції з гектара ріллі, чим вищі його дохід і рівень відрахувань до пенсійного фонду, тим більше мають бути пенсії колгоспникам. Краще забезпечуватися повинні ті колгоспники, які добре працюють і роблять більший внесок у суспільне виробництво».

Попри весь пафос закону, мінімальна пенсія рядового колгоспника була у 3,5 разу меншою, ніж у робітника чи службовця: 12 крб проти 40. Дискримінація на цьому не закінчувалася: закон передбачав вихід на пенсію для чоловіків-селян із 65 років, жінок — із 60. Так було до 1968-го, коли вік зрівняли.

Різниця у грошах трималася довше. Із 1980-го мінімальну пенсію колгоспникам підняли до 28 крб. А з робітничою вона зрівнялася лише на початку правління Михайла Горбачова — 1985-го.