Після Далі Грибаускайте: хто очолить Литву і якою буде політика щодо України

У неділю, 26 травня, в Литві проходить другий тур президентських виборів. Даля Грибаускайте, яку в країні та за кордоном часто називають «Стальною магнолією» чи «Залізною леді», завершує своє 10-річне перебування на посаді президента.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, Литві, вибори, Даля ГрибаускайтеДаля Грибаускайте очолює Литву з 2009 року. За цей час країна здійснила великий поступ в інтеграції до ЄС та НАТО та стала одним з найближчих партнерів України

За цей час вона стала одним з найбільш жорстких супротивників політики Володимира Путіна, за що здобула велику популярність вдома та в багатьох країнах Європи, зокрема в Україні.

У Литві президент має значний вплив на зовнішню та оборонну політику, і те, хто обійматиме цю посаду, має велике значення для всього регіону, який переживає буремні часи після анексії Криму.

Яким є спадок та політичне майбутнє Далі Грибаускайте, хто стане її наступником і якою буде подальша політика Литви щодо України та Росії?

Спадок «Стальної магнолії»

За 10 років під керівництвом Далі Грибаускайте Литва досягла значного успіху у зовнішній політиці — у подальшій інтеграції до ЄС й НАТО та збільшенні енергетичної незалежності від Росії.

Країна стала членом єврозони у 2015 році, Організації економічного співробітництва та розвитку — клубу розвинених країн — у 2018 році, а у відповідь на погіршення безпекової ситуації в регіоні у Литві був розміщений контингент НАТО.

«Щодо зовнішньої політики її президентство оцінюватимуть як дуже сильне», — зазначає директор Центру досліджень Східної Європи у Вільнюсі Лінас Кояла.

На його думку, прослідковуються два періоди зовнішньої політики Далі Грибаускайте, водорозділом для яких став Майдан та агресія Росії проти України.

Якщо під час першого періоду, у 2009-2013 роках, Литва намагалася розвинути діалог з Росією та Білоруссю, символом другого стала протидія російській політиці.

«Після Майдану ситуація суттєво змінилася — дуже багато уваги приділялося Україні, країнам Східного партнерства, допомозі Литви цим країнам з реформами і з іншого боку вона сфокусувалася на посиленні НАТО в нашому регіоні», — каже він.

Після анексії Криму заяви Далі Грибаускайте щодо російської політики були одними з найжорсткіших в ЄС.

«Україна сьогодні бореться за мир у всій Європі, за всіх нас. Якщо терористичну державу, яка здійснює агресію проти свого сусіда, не зупинити, то агресія може поширитися у Європі й далі», — зазначила вона в інтерв’ю радіо LRT у листопаді 2014 року.

Литва взяла участь у створенні спільної литовсько-польсько-української бригади у 2014 році, а у наступні роки передавала Україні озброєння — мільйони патронів, що було важливо після втрати патронного заводу у Луганську, десятки кулеметів та мінометів.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.mediaЛитва за Грибаускайте надавала військову допомогу Україні та взяла участь у формуванні литовсько-польсько-української бригади

Серед інших досягнень, які є спільним здобутком пані Грибаускайте та уряду, Лінас Кояла називає диверсифікацію газового імпорту.

«Коли вона прийшла до влади, 100% газу йшло з одного джерела — від «Газпрому», потім Литві вдалося побудувати LNG термінал, і тепер ми маємо газ зі США, Норвегії, інших країн і в нас тепер сильніша позиція у перемовинах з «Газпромом», — пояснює литовський політолог.

За його словами, ще один важливий для енергетичної незалежності країни проект — синхронізація електромереж країн Балтії з іншими країнами ЄС — триває і на його реалізацію знадобиться ще кілька років.

Перша жінка на чолі Європи?

Даля Грибаускайте досі залишається однією з найбільш популярних політиків у країні. У лютому 2019 року інформагентство ELTA опублікувало опитування Baltijos tyrimai, згідно з яким 27,7% литовців, обираючи серед 94 політиків та громадських діячів, заявили про найбільшу довіру саме до президента.

«Це не є незвичайним, президент зазвичай є популярнішим за керівників урядів або депутатів. Наприклад, екс-президент Валдас Адамкус (за його президентства Литва вступила до ЄС та НАТО. — Ред.)», — зазначає Лінас Кояла.

На його думку, у Далі Грибаускайте є політичне майбутнє, але навряд чи вона залишатиметься у литовській політиці, скоріше, намагатиметься очолити одну з міжнародних організацій, або може замінити Дональда Туска на посаді президента Європейської Ради.

«Чи це буде можливим для представника такої маленької країни як Литва — тяжко сказати, але я думаю, що вона має повагу на міжнародній арені і точно є серед кандидатів. Вона знає лідерів Європи, має гарні відносини з Німеччиною та іншими країнами. Проте результат залежатиме від ряду факторів — того, хто буде головою Єврокомісії, як закінчаться травневі вибори до Європарламенту і т.д.», — пояснює литовський політолог.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media

27 жовтня 2014 року у Литві сталася історична подія. Судно-газосховище Independence, по суті танкер зі скрапленим газом, прибуло до литовського порту Клайпеда, закінчивши еру енергетичної залежності від Росії

Хто хоче стати президентом і про що ці вибори

Стати наступником Далі Грибаускайте хочуть Інгрида Шимоніте та Гітанас Науседа, які набрали 31,3% та 30,9% голосів у першому турі виборів. Обидва кандидати мають значний досвід роботи у сфері фінансів.

44-річна Інгрида Шимоніте є кандидатом націонал-консервативних сил — партії «Союз Вітчизни — Християнські демократи». Вона пройшла шлях від економіста, керівника податкового відділу у Міністерстві фінансів до очільника цього відомства у 2009-2012 роках, а у 2013-2016 роках була заступником голови правління Банку Литви.

Прихильники вважають її досягненням подолання наслідків глобальної кризи 2008-2009 років для фінансової системи країни.

Якщо Інгрида Шимоніте виграє вибори, вона зможе стати другою жінкою на чолі країни.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.mediaІнгрида Шимоніте представляє націонал-консервативні сили та може стати другою жінкою-президентом Литви

55-річний Гітанас Науседа — незалежний кандидат, економіст та банкір з західною освітою. Він працював у Банку Литви, де деякий час очолював департамент монетарної політики, потім аж до початку передвиборчої компанії був головним економістом в кількох приватних банках. На відміну від пані Шимоніте, в нього немає досвіду роботи в уряді чи парламенті.

Пан Науседа позиціює себе як стійкого прихильника західних цінностей, поглиблення співробітництва в рамках НАТО і збільшення внеску Литви в систему колективної оборони, водночас з обережністю оцінює збільшення повноважень інститутів ЄС, вважаючи це невигідним для маленьких держав.

Перед другим туром його підтримала коаліція аграріїв та зелених, а також партія польської меншини, чиї кандидати не вийшли до другого туру, то ж його шанси суттєво зросли.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.mediaГітанас Науседа — незалежний кандидат. Його підтримали кілька партій, чиї кандидати не потрапили до другого туру виборів

За словами Лінаса Кояли, переважно литовців на цих виборах цікавлять питання економічного зростання та соціальної нерівності, адже держслужбовці, лікарі та вчителі часто незадоволені своїми зарплатами, що раніше спричиняло протести, а через еміграцію литовців до Британії, Норвегії та інших багатих країн актуальним питанням стала кількість шкіл та лікарень.

«Ще одне актуальне питання — політичної єдності. Чи можемо ми мати ліпші відносини між політичними інститутами, що зовсім не є правилом в останні роки? Дехто говорить, що можна проводити ліпшу політику, якщо більше кооперуватися», — зазначає литовський політолог.

На цьому тлі обидва кандидати досить подібні у програмах.

«Вони говорять про те, що треба мати національну угоду чи консенсус щодо того, як забезпечити зростання литовської економіки у майбутньому, щоб вирішити питання з лікарнями та школами», — говорить Лінас Кояла.

А різницею, на його думку, є партійна приналежність кандидатів — Гітанас Науседа акцентує увагу на своєму статусі незалежного кандидата, у той час як пані Шимоніте є представником однієї політичної сили. Водночас вона є більш активною у соціальній риториці, хоча соціальна політика не входить до прямих повноважень президента.

Якою буде політика переможця щодо України та Росії?

Зовнішня політика не перебуває у фокусі уваги на цих виборах.

«Обидва кандидати підтримують сильний ЄС, НАТО, сильну литовську політику щодо України», — зазначає Лінас Кояла.

За його словами, більшість литовців покладають пряму відповідальність за анексії Криму та конфлікт на Донбасі на Росію.

«Немає дебатів щодо того, хто є відповідальним, щодо необхідності санкцій. Є віра у необхідність більшої підтримки з боку НАТО. У 2014-2015 роках була тривога у населення через це, бо ніхто не знав, коли і де припиниться конфлікт. Водночас більшість литовців не розуміють, як він може бути вирішений, аби хоча б Донбас повернути Україні», — пояснює литовський політолог.

Він прогнозує, що Литва й надалі гаряче підтримуватиме Україну, Грузію та Молдову, говоритиме про перспективу їхнього членства в ЄС, і, можливо, розшириться діалог з Білоруссю, з якою відносини зіпсувалися через будівництво біля литовського кордону Білоруської атомної електростанції.

Водночас досить важливим для розуміння позиції Гітанаса Науседи щодо України був його виступ в Центрі досліджень Східної Європи у березні. Тоді він зазначив, що Литва має бути більш критичною щодо проблем з корупцією, хоча це не означатиме відмову від підтримки партнера.

«На жаль, питання корупції є першим в порядку денному, і воно руйнує українське суспільство зсередини. Визнаючи, що геополітично це наш великий друг і боєць, що стоїть на перших лініях фронту, я не можуть закрити очі і сказати, що все добре. Ми не будемо жертвувати партнером, фліртуючи з Росією, цього точно не буде, адже другу потрібно казати і те, що йому не завжди приємно чути», — наголосив кандидат.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.mediaДаля Грибаускайте була одним з кількох голів держав, що завітали на інавгурацію Володимира Зеленського. Хто б не став її наступником, політика щодо підтримки України триватиме

У Литві багато дискусій викликав нещодавній візит президента Естонії Карсті Кальюлайд до Росії, перший з 2008 року. Обидва кандидати не демонструють бажання повторити досвід пані Кальюлайд.

Інгрида Шимоніте зазначила під час дебатів, що не бачить сенсу у візитах до Росії.

«Можна намагатися говорити з Росією про Україну і Грузію, але, мені здається, що міжнародне співтовариство вже довгий час це і так робить — і не схоже, що ми бачимо якісь зміни. Мені здається, нам треба говорити, що країнам Балтії треба почати формувати більш одностайну позицію щодо Росії», — сказала вона.

Гітанас Науседа припустив, що міг би поїхати на зустріч з Путіним після повернення Криму Україні і припинення конфлікту на Донбасі.

Він також наголосив ще у березні, що політичне співробітництво з Росією може розвиватися лише з врахуванням цінностей, які сповідують у Європі.

«Перш, ніж говорити, ми маємо декларувати принципи, і не розмазувати свої принципи, спілкуючись з державами, які сьогодні поводяться агресивно, в яких є порушення прав людини, і які не відповідають нашим уявленням про демократію. Але це наші сусідні держави, і якщо ми не відмовляємося від своїх принципів, то можемо спробувати з ними говорити, можливо, починаючи з нижчого політичного рівня, перш за все про економічне і культурне співробітництво», — зазначав Науседа.

На цьому тлі литовський експерт Лінас Кояла впевнений, що не буде великих змін у політиці щодо Росії, навпаки — Литва намагатиметься розмістити ще більше військ НАТО на своїй території.

«Зміни щодо Росії можуть бути тільки у риториці, вона буде м’якшою, у порівнянні зі словами Грибаускайте, але політика не буде іншою», — зазначає він.

Разумков поведе «Слугу народу» до Верховної Ради

Радник президента Володимира Зеленського та екс-спікер його передвиборчого штабу Дмитро Разумков очолить партію «Слуга народу» на виборах до Верховної Ради.

Про це журналістам сказав заступник голови Адміністрації президента Руслан Рябошапка.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, ВР, вибори, Разумков очолить партіюЧитайте також: Зеленський запускає проект «Ліфт»

На питання, хто поведе партію в парламент, він відповів: «Наскільки я розумію, це Дмитро Разумков».

Рябошапка також сказав, що серед пріоритетних законопроектів, над якими планує найближчим часом працювати президент, є відповідальність за незаконне збагачення, зняття імунітетів з народних депутатів, виборчий кодекс та врегулювання процедури імпічменту.

Володимир Зеленський буде подавати законопроекти до Верховної Ради тільки після утворення в ній своєї більшості. Про це заявив представник Зеленського у ВРУ Руслан Стефанчук

Нагадаємо:

  • 21 травня президент Володимир Зеленський видав указ про розпуск Верховної Ради 8-го скликання. Згідно з указом, вибори до парламенту відбудуться 21 липня 2019 року.
  • Зеленський звернувся до голови Верховної Ради Андрія Парубія про скликання 22 травня позачергового засідання парламенту.
  • Президент попросив проголосувати за внесення змін до закону про вибори народних депутатів – скасувати мажоритарну частину виборів до ВР і знизити прохідний бар’єр до 3%.
  • Однак 22 травня Верховна Рада провалила законопроекти президента і навіть не внесла їх до порядку денного.
  • За даними соціологічного дослідження, до парламенту можуть пройти 4 партії. Зокрема, партію «Слуга народу» готові підтримати 29,5% з усіх опитаних, «Опозиційну платформу – За життя» – 8,3%, Блок Петра Порошенка «Солідарність» – 7,3%, ВО «Батьківщина» — 7,1%.
  • Дмитро Разумков був одним із основних політконсультантів Зеленського під час передвиборчої кампанії та спікером його штабу Зеленського. Регулярно представляв позицію кандидата на всіх телеефірах та політичних шоу. Політичну кар’єру Разумков розпочинав у 2006 році 22-річним членом Партії регіонів.

Кернес заявляє, що поведе в парламент партію разом із Трухановим

Міські голови Харкова і Одеси Кернес і Труханов домовилися про створення спільної партії для участі в парламентських виборах. Фінальні переговори відбулися кілька днів тому.

Про це Lb.ua стало відомо з власних джерел.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, вибори, спільна партія, Кернес і Геннадій ТрухановЧитайте також: Тимошенко: Цей парламент має піти красиво

За наявною інформацією, йдеться про формування умовної «партії мерів» з прицілом на електорат південного сходу. Завдання — участь у парламентських виборах. Передбачається, що виборчий список очолить Кернес.

Можливо, формальною базою об’єднання стане партія Геннадія Труханова «Довіряй справам» (для дотримання вимоги Мін’юсту про тривалість реєстрації політсил, які мають намір брати участь у виборах).

Цікаво, що союзники розраховують на інформаційну підтримку холдингу «1+1».

«Я підтверджую, що переговори були. І не тільки з Трухановим. Але конкретики поки що немає. На цьому етапі мова про те, що об’єднуються мери, а технічні деталі уточнимо пізніше», — сказав Геннадій Кернес у телефонній розмові з Lb.ua.

Геннадій Труханов, своєю чергою, ці відомості також підтвердив, зазначивши: «Ми з Кернесом знаємо один одного давно, а муніципальні депутати наших міст мають безліч спільних проектів, тісно співпрацюють. Абсолютно закономірно, що, спираючись на таку базу, ми задумалися про те, щоб далі просувати позитиви, напрацьовані в наших містах».

Труханов доволі скептично коментував ідею «партії мерів». Щоправда, тоді йшлося про Асоціацію міст України як фундаменті її створення і Віталія Кличка як головного лобіста. Зараз він пояснює цю свою репліку тим, що Асоціація міст — «структура, створена зверху, тоді як ми говоримо — і це дуже важливо — про об’єднання з ініціативи знизу».

На думку Труханова, короткі терміни дострокової виборчої кампанії не є перешкодою для успіху проекту, оскільки «в наших містах у нас дуже високі рейтинги і часу на розкрутку не потрібно». Щодо всього іншого він повідомив, що проект на стадії обговорення і з конкретикою поки що не визначилися.

Партія «Відродження» об’єднується разом з партією міського голови Одеси Геннадія Труханова «Довіряй справам» і частиною партії «Наш край». Цю інформацію підтвердив співголова партії «Відродження» Віталій Хомутиннік.

«Ми вже в травні плануємо провести з’їзд, і ви все побачите. Можу тільки підтвердити, що пан Труханов і пан Кернес будуть у першій п’ятірці списку», — зазначив Хомутиннік. За словами депутата, до майбутнього об’єднання вже приєдналися мажоритарники Сергій Шахов і Станіслав Березкін, з іншими депутатами тривають переговори.

Чергові вибори парламенту заплановані на 27 жовтня 2019 року.

Геннадій Труханов є обвинуваченим у справі про заволодіння 185 мільйонами гривень місцевого бюджету Одеси при купівлі будівлі колишнього заводу «Краян». Справа перебуває в суді. Крім того, Національне антикорупційне бюро України нещодавно повідомило, що завершило розслідування у справі про внесення міським головою Одеси недостовірної інформації до електронних декларацій за 2015 і 2016 роки.

Геннадія Кернеса разом з його охоронцями звинувачували у викраденні, побитті й загрозі вбивством двом учасникам Євромайдану. У серпні минулого року Київський райсуд Полтави закрив справу, мотивувавши це тим, що прокурори систематично не з’являлися на дебати в справі. Прокуратура подала апеляцію на це рішення.

Непрогнозований і непередбачуваний: чому і що далі?

Ці вибори, вочевидь, увійдуть в історію України як найбільш непрогнозовані і непередбачувані. Втім, хто знає, що нас ще очікує?

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, Зеленський, непрогнозовані і непередбачувані, вибори

Хоча чому? Загалом, здається, це вже національна традиція – голосувати за опозицію. І на президентських, і на парламентських, у партійній частині майже завжди перемагала опозиція. Винятком став другий термін Кучми у 1999-му році, та й то лише тому, що він вийшов у другий тур з комуністом Симоненком.

А щодо парламентських – де зараз переможці минулих виборів? Де Партія регіонів? Де «Наша Україна»? Які перспективи у «Народного фронту»?

На парламентських виборах 2014-го року взагалі був поставлений світовий рекорд: з 5 партій попереднього складу до новообраної Верховної Ради пройшла лише одна – «Батьківщина», та й то набравши лише 5% замість колишніх 25%.

Кажуть, що насправді це ті ж самі люди, тільки під іншими назвами. Проте й це не так: у 2014-му році парламент оновився наполовину.

Цю загальну закономірність зміни зачарувань на розчарування добре ілюструє графік довіри до президентів із моніторингу Інституту соціології, який ведеться з 1994-го року.

Як бачимо, одразу після обрання крива довіри різко йде вгору, а потім, десь вже протягом першого року, різко йде вниз. Далі обирають іншого президента, йому довіряють, а потім він втрачає довіру та підтримку – і обирають іншого.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media

Довіра до президентів України

Чому це так? Чому громадяни так швидко втрачають довіру до влади?

Причин декілька. Головна – це популізм, який дає змогу виграти вибори і так само закономірно веде до програшу. Вибори у нас нагадують аукціон – аукціон обіцянок.

Звичайно, ставши владою, президент просто не в змозі виконати те, що обіцяв. Звідси – розчарування і бажання обрати вже іншого президента.

Власне, те ж саме розчарування було наявне і напередодні президентських виборів.

Так, з одного боку наявні істотні перемоги президента Порошенка: створення армії, угода з ЄС, безвізовий режим, міжнародна підтримка України, режим санкцій проти Росії і багато іншого. Більше того, у 2018-му році Інтегральний показник соціального самопочуття, який вимірюється у щорічному моніторингу Інституту соціології, показав найкращий результат за увесь час проведення опитувань, з 1995-го року.

Але разом з тим – нереалізовані очікування громадян.

Загалом в опитуваннях за всі роки виявляється, що Україна весь час «рухається в неправильному напрямку». Наприкінці 2018-го року 70% були певні, що Україна рухається в неправильному напрямі, і лише 17% – що у правильному.

В опитуванні було прямо поставлено запитання – чому саме громадяни так думають? Серед численних причин основними виявилися п’ять:

– триває війна на сході – 70%,

– зростають ціни, а зарплати – ні – 50%,

– сильно зросли комунальні платежі – 39%,

– немає впевненості у майбутньому – 39%,

– високий рівень корупції – 31%

Отже, якщо це загальна традиція – кожного разу обирати іншого президента, то чому ж ми говоримо про те, що ці вибори були найбільш непередбачуваними?

Ці президентські вибори від самого початку відрізнялися від попередніх.

На усіх попередніх виборах вже від початку виділялися два явні фаворити – умовно кажучи, «кандидат від Заходу» і «від Сходу». Вибори 2014-го року – виняток, їх тоді фактично проігнорували виборці Сходу, не бачачи свого кандидата.

На нинішніх виборах протягом усього 2018-го року лідерство тримала Юлія Тимошенко, хоча й її рейтинги, якщо брати по відношенню до населення в цілому, були невисокими – 12-13%, а у інших кандидатів ще менше – 6-7-8%, якщо рахувати до всього населення.

«Непередбачуваність» увесь 2018-ий рік означала, що у другому турі Юлія Тимошенко буде невідомо з ким, бо приблизно однакові відсотки у межах похибки набирали 5-6 кандидатів: Порошенко, Гриценко, Бойко, Рабінович, Зеленський, Вакарчук.

Наприкінці 2019-го, у зв’язку з отриманням томосу і початком активної виборчої кампанії на друге місце вийшов Порошенко. Він додав до свого рейтингу близько 4% і випередив інших.

Після Нового року події почали розвиватися непередбачувано. Одразу після новорічного привітання замість Порошенка на 1+1 і активно-агресивної виборчої кампанії удвічі збільшив свій рейтинг Зеленський – з 8% наприкінці грудня 2018-го до 16% в середині січня 2019-го року, і став стрімко набирати відсотки.

Ключове питання – чому? Так, люди хотіли обрати іншого президента, але у них був широкий вибір. Чому перевагу віддали людині сторонній, яка ніколи не займалася ані політикою, ані громадською діяльністю, ані державним управлінням, хіба що у своїх пародіях?

Саме тому, що він – «не такий», «інший, «не з політики».

Попит на «нових політичних лідерів» істотно зріс після Революції Гідності. У 2013-му році 49% вважали, що потрібні нові політичні лідери. Протилежну точку зору, що достатньо тих, хто вже є, поділяли 37%. У 2014-му році потреба у нових політичних лідерах різко зросла – до 70% і у 2018-му залишалася високою – 66%.

В опитуванні серпня 2018-го року на відкрите запитання, кого бачать такими новими лідерами, 8% назвали Вакарчука, 6% – Зеленського, 4% – Мураєва.

Чим повинні відрізнятися ці «нові лідери»? От основні три якості:

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media

Показово, що на необхідність програми вказали лише 21%, а на професіоналізм ще менше – 16%.

І в особі Зеленського виборці побачили такого лідера.

Мотивація голосування за Зеленського у першому турі, коли голосували саме за нього, а не просто проти Порошенка, відрізнялася від голосування за інших кандидатів: були менше представлені такі мотиви, як підтримка ідей та пропозицій, наявність стратегії розвитку країни, бачення шляхів досягнення миру на Донбасі.

Головну роль відігравали саме мотиви привабливості особистості, «інакшість» у порівнянні з іншими кандидатами, неналежність до політичного класу.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media

А другий тур, як і зазвичай, був переважно голосуванням «проти», щоб президентом не залишився Порошенко. Про мотиви можна довго говорити, а можна згадати про ті самі 70%, які вважали, що Україна рухається в неправильному напрямку.

Проте чи об’єднали ці вибори Україну, як це досить часто доводиться чути? Якщо подивитися на ці зелені карти – то так. У першому турі Зеленський програв лише у 4 областях, у другому – в одній, Львівській.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media

Результати виборів президента другого туру у регіонах

Отже, Зеленський вперше об’єднав Захід і Схід? Так, люди виявили своє ставлення до влади, прагнення змін. Але яких саме змін? І чи зникли ті поділи, які ділять країну?

Один з таких поділів – ставлення до членства України в НАТО. Загалом дещо переважає позитив, але це ділення має регіональний характер. І електорат Зеленського, ті, хто голосував за нього у першому турі, фактично ділиться так само, як і населення України загалом.

Який варіант гарантування безпеки був би найкращим для України?(%)

Виборці Зеленського Україна загалом
Вступ до НАТО 39.1 41.8
Військовий союз з Росією та іншими країнами СНД 6.0 7.4
Позаблоковий статус України 33.4 31.9
Інше 0.0 0.3
Важко відповісти 21.5 18.6

Загалом з багатьох питань, які ділять громадян України, так само ділиться й електорат Зеленського. Скажімо, позитивно ставиться до Росії 43% населення України, негативно – 41%, і серед виборців Зеленського майже таке ж співвідношення – 40% і 43%. Ділить Україну й ставлення до пропозиції надати автономію територіям ОРДЛО: «за» – 34%, «проти» – 41%, серед виборців Зеленського думки діляться приблизно так само: «за» – 36%, проти – 40%.

Таких прикладів можна навести чимало – це і ставлення до мовного питання, до МВФ тощо.

Очевидно, що й у другому турі до Зеленського перейшли виборці різних політичних сил із зовсім різними поглядами і уявленнями про майбутнє.

Отож зрозуміло, чому Зеленський уникав змістовних дебатів, бо будь-яка визначеність відвернула б від нього частину прихильників. Рекордні 72% стали можливими саме завдяки невизначеності кандидата.

***

Що далі? Маємо демократично обраного президента, за якого проголосувало 72% виборців, і це майже половина громадян України – з різними уявленнями про бажане майбутнє. Як і чим буде наповнюватися ця невідомість? І коли?

Зараз фактично починається парламентська виборча кампанія. Згідно з останнім опитуванням, проведеним спільно центром «Соціальний моніторинг», інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка та соціологічною групою «Рейтинг», партія «Слуга народу» посідає перше місце, з 40% голосів серед тих, хто визначився з вибором (у опитуванні КМІС, проведеному після 1 туру, було 25%).

Партія, про яку не відомі ані її програма, ані її члени. Як і чим буде наповнюватися ця невідомість?

Можливі два сценарії.

Перший, стандартний сценарій дій на позитиві: найближчим часом оприлюднюється короткострокова і довгострокова програма дій президента, призначаються посадовці, теж з визначеністю майбутніх дій.

Партія «Слуга народу» також оприлюднює свої пропозиції, бере участь у дебатах, словом, це сценарій нормальної демократичної поведінки. Частина виборців, які підтримують ці пропозиції, голосує за цю партію, ті, хто не згоден, – ні.

Результат – президент Зеленський, а отже, й партія втрачає підтримку значної частини тих, хто голосував за нього на виборах і не згодний з такою програмою дій. Скоріше за все, й у цьому разі партія зможе отримати хороший результат, але, звичайно, не 50%, і буде змушена шукати партнерів, щоб утворити коаліцію.

Другий сценарій – дії на негативі. Максимально довго уникати будь-якої конкретики у питаннях, які ділять виборців. А саму кампанію будувати на нищівній критиці Верховної Ради, уряду, всіх політичних партій, тим більше що довіра до цих інституцій справді низька.

Для цього треба максимально скоротити виборчу кампанію, розпустити Верховну Раду і наблизити дату виборів. Важливо й те, що дострокові вибори можуть відбутися 27-го липня – у самий розпал відпусток. І хто у цей час буде доскіпуватися до виборчих програм, пропозицій, кандидатів?

Сама виборча кампанія за цим сценарієм будуватиметься за аналогією з президентською – сфокусованою на особистостях, уникаючи конкретної визначеності, у вигляді захоплюючого шоу, на суцільній критиці, суцільних емоціях, словом, «стадіон-шоу».

Основне гасло: «Усі геть, усі є негідники, одні ми – хороші». Незадоволення людей владою справді велике, отже, як наслідок можливо отримати результат, наближений до 50% голосів.

На користь можливості такого сценарію свідчить тональність спілкування Зеленського та його команди з Верховною Радою та Петром Порошенком – жорстко конфронтаційна. Цей сценарій є небезпечним, бо веде до дискредитації усіх державних інституцій, хаосу і втрати керованості країною.

Друга небезпека – це дострокове проведення парламентських виборів.

В чому ця небезпека? Здавалося б, найкраще якомога швидше перезавантажити владу усім новим – і президентом, і Верховною Радою, і урядом. Проте «швиденько, швиденько, швиденько» не завжди означає «якісно». І період літніх відпусток – аж ніяк не кращий час для раціонального свідомого вибору.

Чи зможе нинішній президент Зеленський та його партія «Слуга народу» «швиденько» і якісно заповнити місця достойниками у списку партії на всі посади? Навряд чи. І чи зможуть виборці «швиденько» розібратися і у списках партій, і у їхніх програмах? Питання – риторичне.

Зараз начебто питання дострокових виборів закрито, бо коаліція офіційно розпалася. Є місяць на її утворення, а там, після 27-го травня ніхто не має законного права розпускати Верховну Раду.

Але ж ми чудово знаємо і неодноразово мали можливість впевнитися, що в Україні «закон – як дишло». Надто багатьом політичним силам, і не лише Зеленському із «Слугою народу», вигідні дострокові вибори.

У БПП можуть сподіватися, що збережеться хоча б частково об’єднання виборців Порошенка у другому турі, і що не встигнуть розкрутитися можливі звинувачення осіб з його оточення.

Основний виборець Юлії Тимошенко і «Батьківщини», за даними екзит-полу, – сільські мешканці старшого віку, які зазвичай не їздять у відпустку і, отже, їхня частка у структурі виборців буде більшою, ніж була б восени.

Іншим наявним політичним силам не надто вигідна затяжна виборча кампанія, бо з’являються нові політичні сили, які можуть відібрати такі вкрай потрібні відсотки. Чи вигідні дострокові вибори мажоритарникам? Важко сказати, проте інтенсивно підгодовувати округи протягом двох місяців значно дешевше, ніж півроку.

Маємо вже звичну ситуацію, коли те, що вигідно політикам, невигідно країні. І навпаки.

Головне ж – і партії, і політики повинні мати час, щоб радикально змінити свою політику, бо суспільство чітко і ясно висловило своє «ні». А як має бути «так» – питання поки що відкрите.

Що може і що повинно робити в цій ситуації громадянське суспільство?

Окрім тієї функції, з якою громадські організації успішно справлялися під час виборчої кампанії – контроль за чесністю виборів, боротьба з порушеннями законодавства, треба докласти максимум зусиль для раціоналізації виборчої кампанії.

Ми обираємо керівництво країни, сподіваємося, на п’ять років. А конкурс на найвищі посади у будь-якій кампанії, яка претендує на успіх, завжди передбачає відповідність певним вимогам і доскіпливий аналіз пропозицій кандидатів та їхнього попереднього досвіду.

Отже, вимагаймо конкретних, з механізмами реалізації відповідей на питання, які найбільш важливі для виборців. Аналізуємо, хто є у списках. Обираємо розумом.

Інакше вибори 2019-го року можуть побити ще один рекорд – беззмістовності і шумної пустоти.

Ірина Бекешкіна

Віце-канцлера Австрії Штрахе звинувачують в змові з росіянкою, він подав у відставку

Віце-канцлер Австрії, глава ультраправої Партії свободи Гайнц-Крістіан Штрахе подав у відставку на тлі скандалу, спричиненого появою відеозапису, на якому він пропонує «багатій росіянці» вигідні державні контракти в обмін на підтримку на виборах.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, Австрія, вибори, Росія, скандал і відставка, Штрахе

Після оприлюднення скандального відео про зустріч віце-канцлера Австрії Гайнца-Крістіана Штрахе з нібито «росіянкою» політик запропонував свою відставку. «Я зробив помилку і не хочу, щоб це було приводом для послаблення коаліції», — сказав він у суботу, 18 травня, після зустрічі з канцлером країни Себастіаном Курцем. Штрахе також зазначив, що канцлер прийме його відставку. Штрахе йде також із посади голови правопопулістської Австрійської партії свободи (АПС).

За його словами, посаду віце-канцлера може обійняти нинішній міністр транспорту Австрії Норберт Гофер. Гофер також очолить АПС. З усіх посад іде і соратник Штрахе Йоганн Гуденус, який також присутній на відео. Гуденус, зокрема, очолював фракцію АПС в австрійському парламенті

Водночас Штрахе відкинув усі звинувачення у свій бік щодо порушення закону, назвав відеозапис незаконним та пообіцяв правові кроки. Він попросив вибачення у дружини за свою поведінку, яка була «помилкою». За його словами, він поводився, як «підліток напідпитку», а також «у стилі мачо», який намагався справити враження на гадану власницю вілли на Ібіці.

Як повідомлялося, 17 травня німецькі видання Süddeutsche Zeitung та Spiegel оприлюднили відео, на якому Штрахе та Йоганн Гуденус у липні 2017 року на віллі на острові Ібіца обговорюють можливість придбання впливового австрійського видання Kronen Zeitung невідомою жінкою. Ця зустріч, вочевидь, була організована як пастка для Штрахе.

Як повідомляє Spiegel, жінка на відео назвала себе «племінницею одного російського олігарха» і заявляла, що має намір інвестувати в Австрії чверть мільярда євро. При цьому вона неодноразово наголошувала під час розмови, що йдеться про кошти нелегального походження. Попри такі заяви, зазначають німецькі журналісти, Штрахе та Гуденус ще шість годин обговорювали з росіянкою можливості інвестування в Австрії. Крім того, вони повідомили гаданій росіянці про незаконну систему партійного фінансування.

Штрахе також стверджував на відео, що зміна власника видання Kronen Zeitung та підтримка ним його партії перед виборами могла б зіграти на користь АПС. У відповідь на підтримку Штрахе запропонував «росіянці» після перемоги на виборах надання державних замовлень будівельним компаніям, які мають бути засновані співрозмовницею Штрахе. У коментарі виданню Spiegel Штрахе підтвердив факт цієї розмови, але заявив, що це була «суто приватна» зустріч «у розкутій атмосфері напідпитку».

«Доренко викопав собі яму»: Портников жорстко пройшовся по померлому журналісту

Діяльність померлого в Росії головного редактора радіо «Говорить Москва» Сергія Доренка після 1999-2000 років не можна назвати журналістикою. Тільки «згвалтуванням і моральною катастрофою». Цим він сам собі викопав яму.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, Литві, вибори, Росія, Сергія Доренка

Так висловився в своєму Telegram-каналі журналіст і публіцист Віталій Портников. Він зауважив, що раніше добре спілкувався з Доренком, до моменту, коли той почав свою діяльність в програмі «Время».

«Але це вже була ніяка не журналістика, це було її щотижневе згвалтування, справжнісінька моральна катастрофа. І ніяким журналістом після цього Сергій уже не був, просто не міг бути», – написав журналіст.

Портников не вважає дивним, коли про нього як про журналіста говорять «пристосуванці, Кисельови і Соловйови». На його думку, такі люди відбулися в своїй професії саме завдяки «вибору Сергія».

«Але коли про Доренка як про журналіста говорять люди, які намагаються навіть зараз дотримуватися стандартів професії, я починаю розуміти всю глибину моральної прірви, в якій опинилася журналістика пострадянського простору — і аж ніяк не тільки російська, українська – як показали вибори 2019 року – теж. Сергій копав цю яму своїми власними руками, самозабутньо й азартно», – підсумував журналіст.

***

Російський журналіст Сергій Доренко помер після дорожньо-транспортної пригоди в Москві, повідомляють інформагентства.

За попередніми даними, причиною аварії стало погане самопочуття журналіста.

Він підтримував російську анексію Криму і конфлікт на Донбасі, часто не добираючи для цього слів.

Доренко говорив, що завдяки Криму росіяни відчули себе єдиними, і що він об’єднав їх навколо російської ідеї. «Крим дав зрозуміти, що об нас не можна витирати ноги. За це також дякуємо сходу України», — говорив росіянин.

Проте, в усьому іншому Крим приніс купу проблем, визнавав журналіст.

Сергію Доренку було 59 років. Він народився в 1959 році в Криму, звідки переїхав до Москви.

Окупанти глушать сигнал семи українських радіостанцій у Криму

Сигнал семи українських радіостанцій в 20 населених пунктах на півночі Криму повністю або частково заглушають сигналом російських FM радіостанцій.

Такі дані після досліджень в березні-квітні оприлюднила Кримська правозахисна група.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, Литві, вибори, Крим, глушать сигнал, радіостанційЧитайте також: “Нехай народ висловить свою думку”: Зеленський випустив новий відеоролик про “народовладдя”

Спостерігачі тестували частоти українських радіостанцій, які мають дозвіл на мовлення на території Північного Криму: Армія FM, Радіо Крим.Реалії, Радіо НВ, UA Радіо «Промінь», Meydan FM, Перець FM, Стильне і RU: Радіо «Культура».

«Виходячи з результатів моніторингу, можна зробити висновок, що останнім часом окупаційна влада Криму спеціально глушить сигнал українських мовників, в тому числі шляхом включення російських радіостанцій на тих же частотах», — йдеться в повідомленні організації.

Моніторинг провели в 20 населених пунктах окупованого Криму, які розташовані поблизу пункту пропуску «Чаплинка».

Раніше повідомлялося, що окупанти в Криму повністю блокують 12 українських сайтів. 28 сайтів заблоковані частково.

У Литві обирають президента

У Литві розпочалися президентські вибори. Виборчі дільниці відкрилися в неділю, 12 травня, о 7:00 за місцевим часом і працюватимуть до 20:00. Чинна президент Литви Даля Грібаускайте, котра вже двічі поспіль обиралася на президентський пост, не має права балотуватися втретє.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, Литві, вибориУчасть у голосуванні мають право взяти 2,5 мільйона литовців

Після двох п’ятирічних термінів чинна президентка Литви Даля Грібаускайте більше не має права балотуватися на посаду. На її місце претендують дев’ятеро кандидатів, троє з яких мають реальні шанси перемогти.

Разом з виборами проводяться також два референдуми — про подвійне громадянство та скорочення кількості парламентарів.

На нинішніх виборах боротьбу за президентське крісло ведуть одразу дев’ятеро кандидатів, однак реальні шанси на перемогу мають троє з них. Насамперед, це колишня міністр фінансів Інгріда Шимон, економіст, екс-радник президента литовського SEB банку Гітанас Науседа і чинний прем’єр-міністр Саулюс Скверняліс.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, Литві, вибориЕкс-міністерка фінансів Інгріда Шимон вважається фавориткою на цих виборах

Другого туру не уникнути?

Для обрання президентом вже в першому турі котромусь із кандидатів потрібно набрати більше половини голосів від загального числа виборців, яких у Литві налічується близько 2,5 мільйона. Якщо це не вдається нікому з кандидатів, 26 травня відбудеться другий тур за участю двох претендентів, котрі отримали в першому турі найбільшу підтримку.

Судячи з даних соцопитувань, проведених компанією Spinter tyrimai, другого туру не уникнути. Наприкінці квітня соціологи з’ясували, що за Шимон готові були проголосувати 26,2 відсотка литовців, за Науседу — 24,6 відсотка, а за Скверняліса — 16,6 відсотка.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.mediaОчікується, що найбільшу конкуренцію Шимон складе економіст Гітанас Науседа

Прихильники Шимон — це переважно жителі великих міст, з вищою освітою і високим рівнем доходів, повідомив DW керівник Spinter tyrimai Ігнас Зокас. За його словами, прем’єр Скверняліс орієнтується на виборців середнього і старшого віку, які проживають в невеликих містечках і в сільській місцевості. А електорат Гітанаса Науседи, на думку Зокаса, досить строкатий — економіста підтримують представники різних верств суспільства як з великих міст, так і з сільських регіонів.

Ще однією особливістю нинішніх виборів є те, що хоч всі три фаворити балотуються як незалежні кандидати, двоє з них є членами провідних партій Литви і підтримують з ними зв’язок. Приміром, Інгріда Шимон була висунута консервативним «Союзом Вітчизни», а Саулюс Скверняліс — «Союзом селян і «зелених». Безпартійним є лише Гітанас Науседа.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.mediaПрем’єр Литви Саулюс Скверняліс в числі претендентів на пост президента країни

Подвійне громадянство і скорочення числа депутатів Сейму

Крім президентських виборів, 12 травня литовці зможуть проголосувати відразу на двох референдумах — про подвійне громадянство і про скорочення чисельності депутатів парламенту. Прихильники запровадження подвійного громадянства наголошують, що литовці, котрі емігрували з країни, маючи можливість зберегти два паспорти, отримають потужний стимул повернутися додому і зможуть потім легше реінтегруватися на батьківщині. Згідно з опитуваннями, ідею подвійного громадянства підтримує приблизно половина жителів країни, проти неї — близько 30 відсотків.

Водночас норма конституції про подвійне громадянство, якщо її затвердять, стосуватиметься не всіх держав, а лише тих, які відповідають «критеріям євроатлантичної інтеграції». Це — країни, що входять до Європейської економічної зони (ЄЕЗ), є членами НАТО, або ті, що входять в Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Це наша з Аваковим спільна перемога, – Коломойський про президентство Зеленського

Український олігарх Ігор Коломойський дав інтерв’ю журналістам програми «Наші гроші», він зустрівся з ними у своєму офісі в місті Герцлія у Ізраїлі. Зокрема він розповів про те, як ставиться до результатів президентських виборів в Україні.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, вибори, Аваков, Зеленский, Коломойский

Коломойський розповів, що перемогу Зеленського святкував в домі своїх батьків з рідними та друзями, які також перебувають в Ізраїлі. Серед них – Міндіч, Кіперман та Боголюбов. Адже президентські вибори припали на час єврейського свята Песах, яке вони разом відзначали.

Читайте також: Зеленский пригласил на встречу представителей бизнеса

Крім цього, олігарх розповів, що з перемогою Зеленського його привітало чимало людей. На запитання журналістів про те, чи вітав його міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, Коломойський відповів, що той йому не дзвонив. Однак наголосив, що з очільником МВС вони постійно спілкуються та вважають, що перемога Зеленського – це і їх перемога також.

Журналіст: А давно партнерство в контексті вибору Зеленського у вас?

– У нас немає партнерства щодо вибору Зеленського. У нас є фан-клуб Зеленського, тобто ми вболіваємо за нього. Ми взагалі й за Юлію Тимошенко разом вболівали. Ми вболівали проти Порошенка.

Журналіст: А з якого періоду ви разом вболівали проти Порошенка?

– Думаю, що ви знаєте, коли це почалося в Авакова. Не хочу за нього говорити. Але, якби мене запитали, коли в нього почався цей незворотний процес, коли  Порошенко перейшов рубікон, то це тоді, коли історія з сином Авакова була.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media

Зазначимо, що сам Коломойський вважає, що справа «рюкзаків Авакова» – це надумана історія, й не бачить схожості між нею та корупційними схемами в «Укроборонпромі».

Коломойський про Порошенка

– Виборча кампанія вже закінчилася. Матч закінчився, рахунок на табло. Не треба нагнітати й продукувати взаємну ненависть. Проте ми з Порошенком не помиримося. Він мене прославив, хороша реклама була.

– Скільки разів він мене згадував лише на дебатах на «Олімпійському. Проте тиждень після виборів пройшов й більше нічого з його уст про мене не звучало.

За його словами, миритися з президентом Петром Порошенком він не збирається.

Також він згадав ефір програми «Право на владу», куди без запрошення прийшов Порошенко.

Коломойський заявив, що мав би виписати Порошенку премію за рекламу.

Крім того олігарх розповів, що разом з міністром МВС Арсеном Аваковим на президентських виборах вболівав «проти Пєті». За його словами, вони постійно спілкуються з Аваковим.

«Петя перейшов рубікон (з Аваковим — ред.), коли з сином історія була (справа «рюкзаків Авакова» — ред.)», — сказав він.

«Я святкував перемогу (Зеленського ) двічі. 31 березня і 21 квітня», — заявив Коломойський.

Загальне виборче право – реальне зло

Не пам’ятаю, хто це сказав, але сказано правильно. Цитую за змістом, не дослівно. «Кращими ліками від схиляння перед демократією є півгодинна особиста бесіда з рядовим виборцем».

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, вибори, суспільтво, демократією

Читайте також: Інавгурація Зеленського: що, де, коли, як?

Я розумію, що соромно нікому не буде, що у нас всі — від таксиста до двірника — розбираються у всьому, включаючи медичну реформу і міжнародні відносини, але іноді мене все-таки бере острах.

Мені реально страшно за країну, в якій рівень політизації давно перевищив інтелектуальний рівень. Загальне виборче право — реальне зло. І я, до речі, не натякаю на електорат новообраного президента. Я говорю про середній рівень по нашій психлікарні.

І кричати: «Схаменіться!» марно і безглуздо — ніхто не чує. Всі зайняті вирішенням питань світового значення.

Політична апатія — погано, політична активність — руйнівна для суспільства. Жодна система не витримає такої кількості політичних епілептиків.

Політична апатія — погано, політична активність — руйнівна для суспільства

Золотої середини немає. Відповідальності за свої слова і вчинки не спостерігається. Навіть у віддаленій перспективі.

Скажіть, країна перестала існувати? Нам не треба сіяти, збирати, виробляти, платити пенсії, воювати, врешті-решт? Чому прийняття чужого вибору — вибору більшості, до речі, викликає у меншості, яка програла, корчі? Чому більшість, яка перемогла, дозволяє собі знущатися над своїми співвітчизниками, які програли виборчий процес? Ми роз’їжджаємося? У нас тепер різні України? Або таки одна і з цим треба щось робити?

Я віддаю собі звіт в марності спроб закликати до примирення двох сторін, які змагалися на звичайних виборах. Що тоді говорити про мир між воюючими сторонами?

Загалом, сумно.