На місце Компартії прийшли популісти у вишиванках

До 2014 року кожні вибори в Україні були зіткненням двох світоглядно-електоральних наративів. Боролися два світи: державницько-прозахідний проти рабсько-пролетарського.

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick polic, вибори в Україні

Партія регіонів, комуністи та їхні сателіти «купували» свого виборця робочими місцями і дешевим їдлом. Партії протилежного табору обіцяли своїм прихильникам незалежну Державу і рух України на Захід.

Це протиборство тривало від виборів до виборів. Виникали нові партії і політики, але формула протистояння двох політичних наративів в Україні залишалася незмінною. Чорновіл проти Кравчука, Кравчук проти Кучми, Кучма проти Симоненка, Ющенко проти Януковича, Тимошенко проти Януковича, Об’єднана опозиція «Батьківщина», УДАР і «Свобода» проти Партії регіонів і КПУ.

До 2014 року кожні вибори в Україні боролися два світи: державницько-прозахідний проти рабсько-пролетарського

На п’ятому році війни у нас бореться не два, а три наративи.

Рабсько-пролетарський трансформувався у дві течії. Одна з них — це залишки тих таки «регіоналів», які разом з «миром» обіцяють все ту ж роботу і миску баланди. Компартію заборонили.

Зате на їхнє місце прийшли популісти у вишиванках. Пригадуєте, як не раз говорили, що нам треба комуністів, але своїх — синьо-жовтих. Ось вони. «Батьківщина», Радикальна партія Ляшка та інші капліни. Вони стали ось цими комуністами у шароварах. Разом з колишніми «регіоналами» генерують рабсько-пролетарський і антизахідний дискурс.

Отже, якщо раніше ми обирали між двома концептами, то тепер маємо три: державницько-прозахідний, рабсько-пролетарський у вишиканках і рабсько-пролетарський у російських барвах. Дуже умовно частки послідовників цих трьох наративів серед українців складають 50, 30 і 20% відповідно.

Нічого хорошого в цьому немає. Якби все було так, як мало би бути у воюючій країні, то комуністам у вишиванках місця б не було.

Державники мали б переважати проросійських рабів-пролетарів 80 на 20. Натомість, напередодні виборів маємо складнішу картину. І причин цьому кілька. Помилки чинного президента, робота кремлівської пропаганди на нашій території, безвідповідальність деяких українських політиків, які прогнулися під кон’юнктуру, і з державників перетворилися на махрових соціал-популістів. Хай навіть у вишиванках.

Війна — не кращий час для соціального популізму

Ситуація варта уваги і потребує корекції. Нас явно кудись не туди занесло. Війна — не кращий час для соціального популізму. Водночас, треба додати. Якби влада діяла так, як їй належало б за цих обставин, цей соціальний популізм не мав би жодних шансів.