Наукова загадка всіх часів: чому ми позіхаємо

Вже понад два тисячоліття вчені намагаються зрозуміти, чому ми позіхаємо. Одна свіжа теорія, здається, нарешті прояснила цю загадку.

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick polic, позіхаємоРозмовляючи з психологом Мерілендського університету в Балтіморі (США) Робертом Провином, я раптом відчув непереборне бажання, що здіймалося із самих глибин мого організму.

Що більше я намагався його здолати, то сильнішим воно ставало, доки цілком не опанувало мною. Я з усіх сил намагався стримати позіх, і ні про що інше вже не міг думати.

Роберт Провін каже, що таке часто відбувається з його співрозмовниками. Під час своїх лекцій він часто зауважує, що багато людей в залі сидять роззявивши роти і роздуваючи ніздрі. Але оскільки Провін є автором книжки «Дивна поведінка: позіхання, гикавка, сміх та інше», він зовсім не ображається.

«Моя лекція від цього тільки виграє», — каже дослідник.

«Я виступаю і в якийсь момент помічаю, що аудиторія починає позіхати. І тоді я прошу людей поекспериментувати зі своїм позіханням — стулити губи або втягувати повітря через зціплені зуби. Або намагатися позіхати, затиснувши ніс», — пояснює вчений.

За допомогою цих експериментів Роберт Провін уже багато років намагається розв’язати загадку — чому ми позіхаємо? Ми всі знаємо, що втома, нудьга або чиясь присутність можуть викликати у нас нездоланну жагу позіхання. Але навіщо ця звичка потрібна нашому організму, в чому її сенс?

Коли в кінці 80-х Роберт Провін лише почав працювати над цією проблемою, він писав, що позіхання є найзагадковішою функцією людського організму.

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick policМожливо, позіхання заразне для того, щоби ми всі лягали спати в один час?

Майже три десятиліття по тому ми, можливо, наблизилися до відповіді. Проте наукова спільнота й досі сперечається через те, яке пояснення є правильнішим.

Багато хто вважає, що першим дослідником феномена позіхання ще 2 500 років тому був Гіппократ. Знаменитий давньогрецький лікар вважав, що позіхання допомагає організму звільнитися від шкідливого повітря, особливо за підвищеної температури.

«Так само як надмірна пара виривається з котлів із киплячою водою, так і повітря, що накопичилося в організмі, виходить з рота, коли піднімається температура тіла», — писав Гіппократ.

Різні варіанти цього пояснення переважали в Європі до XIX століття, коли вчені припустили, що позіхання допомагає диханню, активізуючи подачу в кровоносну систему кисню і стимулюючи вихід із неї вуглекислого газу.

Втім, якби це дійсно було так, напевно, люди позіхали би більш-менш регулярно, залежно від рівня кисню і вуглекислого газу в навколишньому повітрі. Але коли Роберт Провін вирішив перевірити цю теорію і запропонував добровольцям вдихати різні суміші газів, це ніяк не вплинуло на частоту позіхів.

Багато дослідників звернули увагу на заразливу природу позіхання. Це правда, я відчув це особисто під час розмови з Робертом Провіном.

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick policПозіхання може напасти на вас у стресовій ситуації перед важливою подією

«Близько половини людей, які побачили, що хтось позіхає, теж починають позіхати, — стверджує він. — Це так заразливо, що все, що асоціюється з позіханням, може викликати таку реакцію. Достатньо побачити або почути, як хтось інший позіхає , чи навіть просто читати про це».

З цієї причини деякі дослідники поставили собі запитання, а чи не є позіхання спілкування примітивної форми. Якщо це так, то яку інформацію воно несе?

Позіхаючи, ми часто відчуваємо втому. Тому одне з припущень полягає в тому, що позіхання допомагає налаштувати біологічний годинник групи людей на єдиний режим.

«На мій погляд, найімовірніше, роль позіхання полягає в тому, аби допомогти синхронізувати поведінку соціальної групи. Змусити всіх заснути приблизно в той самий час», — каже Крістіан Хесс, співробітник Бернського університету в Швейцарії.

«Спільний режим допоможе групі ефективніше працювати протягом дня».

Але ми позіхаємо не тільки від втоми, але і підчас стресу. Спортсмени-олімпійці раптом починають позіхати перед самим забігом, а музиканти часто не можуть стримати позіхання перед початком концерту.

Тому деякі дослідники, зокрема й Роберт Провін, вважають, що напруження щелепних м’язів під час позіхання відіграє певну роль у перезавантаженні мозку. Коли вас тягне до сну, вони вас підбадьорюють, а коли вас щось відволікає, допомагають зосередитися.

Поширюючись у групі, заразливі позіхи можуть допомогти всім досягти однакового рівня уваги, наприклад, підвищують загальну пильність.

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick policМожливо, позіхання потрібне, аби простимулювати розумову активність?

Механізм тут не зовсім зрозумілий, хоча французький дослідник Олів’є Валусінскій припустив, що позіхання допомагає прокачувати спинномозкову рідину навколо мозку. Це, в свою чергу, підвищує нейронну активність.

З такою кількістю суперечливих теорій єдине пояснення цього явища здається недосяжним.

Але принаймні в останні роки виникла ідея, яка потенційно здатна примирити всі суперечності і парадокси та перетворити їх в єдину переконливу теорію.

Ендрю Геллап, співробітник Університету штату Нью-Йорк в Онеонті, ще готуючись до захисту диплому бакалавра, зацікавився ідеєю про те, що позіхання може виявитися способом охолодження мозку.

Різкі рухи щелепою посилюють циркуляцію крові в черепній коробці, що відводить зайве тепло. А глибокий вдих приносить прохолодне повітря в додаткові пазухи носа і в район сонної артерії, що веде до мозку, стверджує цей дослідник.

Ба більше, позіхання змушує рухатися носові пазухи. Прокачування повітря через носову порожнину також охолоджує голову на кшталт системи кондиціонування повітря.

Щоби перевірити цю теорію, потрібно простежити, як часто люди позіхають за різних температур. Геллап виявив, що в нормальних умовах приблизно 48% людей відчувають позиви до позіхання.

Але коли учасникам експерименту поклали на лоб холодний компрес, кількість позивів скоротилася до 9%.

Активне дихання через ніс, яке також може охолоджувати мозок, виявилося ще ефективнішим, повністю знімаючи бажання позіхати.

Це дослідження, до речі, підказує, як впоратися з несподіваним нападом позіхання у невідповідній ситуації.

Мабуть, найкращим підтвердженням правоти Ендрю Геллапа стали історії двох жінок, які звернулися до вченого одразу після публікації його роботи. Обидві страждали патологічними нападами позіхання, які могли тривати годину.

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick policМожливо, позіхання потрібне для охолодження мозку

«Це надовго виводило їх з ладу і заважало нормальній життєдіяльності», — каже Ендрю Геллап.

«Їм доводилося усамітнюватися де-небудь, і все це негативно позначалося на їхньому професійному та особистому житті».

Обидві жінки виявили, що єдиний спосіб впоратися з нападом — зануритися в холодну воду. Натхненний цією інформацією, Геллап попросив їх провести невеличкий експеримент — виміряти звичайним термометром температуру в порожнині рота до і після нападів позіхання.

Як він і очікував, безпосередньо перед нападом температура в роті була підвищеною, а сам напад позіхання тривав до тих пір, поки температура в роті не опускалася до 37C.

Це було важливим відкриттям, оскільки припущення про те, що позіхання охолоджує мозок, пояснювало, чому його спричинює багато інших, здавалося б, нічим не пов’язаних обставин.

Температура нашого тіла зазвичай піднімається перед сном і після нього. Охолодження мозку допомагає нам зосередитись: воно будить нас, коли нам нудно або коли ми чимось відволіклися. А поширюючись на присутніх, позіхання здатне допомогти зосередитися всій групі.

Теорію Ендрю Геллапа колеги зустріли насторожено. «Група Геллапа не змогла представити жодного переконливого експериментального підтвердження цієї теорії», — говорить Крістіан Хесс.

Роберт Провін, однак, налаштований більш оптимістично. Він вважає, що теорія Геллапа може бути вірним поясненням того, як позіхання допомагає роботі мозку.

Утім, хоча Ендрю Геллапу й вдалося об’єднати всі попередні пояснення в одну струнку теорію, залишається ще безліч загадок. Наприклад, чому позіхають малюки в утробі матері?

Можливо, вони просто готуються до самостійного життя. А може, позіхання якось допомагає розвитку ембріона? Наприклад, розвиває артикуляцію щелепних суглобів або сприяє зростанню обсягу легень, припускає Роберт Провін.

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick policЦей чоловік позіхає, чи робить щось більш інтимне?

Якщо це дійсно так, то, за словами вченого, функція позіхання в утробі матері є важливішою, ніж після появи дитини на світ. Роберт Провін також вказує на дивні паралелі між позіханням і сексом.

(Це, до речі, стосується і деяких інших функцій, наприклад, чхання). Вираз обличчя людини в таких випадках на подив схожий.

Погляньте на фотографію вище і ви зрозумієте, про що йде мова. Так само як і секс, позіхання і чхання завершуються приємною розрядкою.

«Якщо цей процес починається, він вже триває до кінця, переривати його не хочеться», — зауважує Провін.

Це змушує вченого замислитись, а чи не стоїть за цими настільки різними функціями один механізм нервової діяльності.

«Мати-природа не займається постійним винаходом колеса», — каже він, нагадуючи, що деякі антидепресанти можуть спричинити оргазм під час позіхання. Це, звичайно, рідкісний побічний ефект, який швидко втрачається.

Зрештою бажання позіхнути виявилося для мене занадто сильним у ході нашої розмови з Робертом Провіном. День був сонячний і теплий, і отже, позиви позіхнути, можливо, мали шляхетну мету захистити мій мозок від перегріву під час цієї захопливої бесіди.

Полегшення, яке я нарешті відчув, повністю виправдало всі мої відчайдушні спроби втримати рот закритим.

Можу посперечатися, що і вам самим до цього моменту вже захотілося позіхнути.

Як стверджує Роберт Провін, стаття про позіхання цілком може його викликати.

Отже, не соромтеся. Але пам’ятайте, що, відкриваючи рота у солодкому позіху, ви включаєте одну з найбільш таємничих функцій вашого організму, над розгадкою якої людство б’ється з давніх часів.