Залишіть вже Сердючку мо$к@лям

Бачу в стрічці обурення щодо виступу Данилка у Сочі.

Ни матрешка, ни самовар, ни даже водка не являются русскими изобретениями

Потешные хохлы ,Сердючка ,Сочи ,новости ,Украина ,Толстая Политика

Россия. Москва. 10 марта. Артист Андрей Данилко (Верка Сердючка) во время выступления в концертном зале «Крокус Сити Холл». Фото ИТАР-ТАСС/ Сергей Фадеичев

А де йому ще виступати? Те, що формат «потешные хохлы» більш не користується попитом в Україні свідчить про появу та укріплення реальної, а не шароварної сучасної української культури. В цій культурі вочевидь має бути і буде своє місце для бурлеску і вертепу. Але для бурлеску українського, а не малоросійского.

В Росії же, яка не визнає в українцях самостійної сучасної нації, артист має всі шанси підзаробити.

Ярко одетые малороссы с их звонкими напевами, сало, горилка, молодуха. Саме на таких колоніальних образах будується українська ідентичність за версією росіян.

Ми же за останні роки пройшли великий шлях у переосмисленні національних символів та у розумінні того, хто такий українець і що він є.

Потешні хохли назавджи залишились у пам`яті прибиральниць Кремлівського палацу з’їздів. Замість них з попелу ДАПу повстали сучасні українці.

Шароварщина в принципі була явищем штучного і тимчасового перевтілення радянських людей в образи України, намальовані для них ідеолгічним відділом ЦК. Саме для того, щоби зовнішній гротеск підкреслював внутрішню пустоту цих образів, а через це — дискредитував і саму національну ідею.

Жива Україна, яка віднайшла себе після початку війни, має живу культуру. Тому у виступі Данилка у Сочі є щось екзистенціално закінчене і логічне. Мертве воз’єдналося із мертвим. Привид малоросійської культури, який був віднайдений країною тортур та смерті, повернувся до привиду самої цієї країни. Це свято некрофілів повинно надихати нас на думку, що ми — живі.

Просто не ходіть на концерти артиста і залиште Сердючку москалям. Хай мучаться.