Коли країни багаті. Два шляхи для України

Деякі країни світу, наприклад, як Великобританія, мають інклюзивні політичні інститути, тобто ефективні органи державної влади, підзвітні людям. Держава збирає податки і дотримується законів, а суспільство при цьому все контролює. Як створити таку державу? Як це вдалося Британії?

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, держава, закони, суспільство, політичні інститутиДжеймс Робінсон
Британський економіст, професор Школи публічної політики ім. Харріса в Чиказькому університеті, співавтор наукового бестселера Why Nations Fail

Коли починаєш розбирати цю систему на компоненти, усвідомлюєш, наскільки складно тримати такий баланс. Уявімо ситуацію, коли владні органи ефективні, але не звітують перед людьми. Щось подібне спостерігаємо у Китаї. Політична влада концентрується у руках вузького кола людей, приналежних до Комуністичної партії. Поглянувши в історію, побачимо, що країна демонструє стабільний розвиток, але там не було народного контролю влади. У такій ситуації важко створити інклюзивні інститути.

Подивимось на протилежну ситуацію – коли суспільство має владу, а держава неефективна, не може регулювати процеси, збирати податки. Тут доречно згадати Ліван, де з 1930-х держава взагалі не цікавиться збором податків. Всю владу має народ, спільноти, але не держава. У такій ситуаціє також складно, адже державні інститути не мають довіри, люди думають, що держава ладна працювати на будь-кого, але не на них.

Такі асиметричні ситуації не допомагають зрозуміти, як можна створити інклюзивні інститути. Тож давайте повернемося до Європи.

Відповідь на питання про те, як можуть сформуватися інклюзивні державні інститути, знайдемо, поглянувши на британську історію. Відповідь у тому, що неможливо здобути спочатку одне, тобто ефективні державні інститути, а потім інше, тобто демократичне суспільство. Чи навпаки. Потрібна коеволюція держави і суспільства: розвиток державних установ має відбуватися паралельно із розвитком демократичних практик суспільства, розвитком здатності людей діяти спільно, впроваджувати дисципліну у державі, робити її підзвітною.

Якщо сприймати історію Британії, Франції, Німеччини під таким кутом, то здається, ніби спостерігаєш за перегонами. Тож, аби мати інклюзивні політичні інститути, необхідно досягнути балансу між державою та суспільством. Держава і суспільство ніби підштовхують одне одного і одночасно стають сильнішими.

Якщо вийти з цього уявного коридору – наприклад, держава починає контролювати суспільство або, навпаки, суспільство втрачає інтерес до контролю держави, – ви сходите з рейок. І тоді трапляється щось на зразок Китаю. Тому необхідно постійно триматися в межах цього уявного коридору коеволюції.

Я уже казав, що причини формування інклюзивних державних інститутів, знаходимо при вивченні історії. Звернімося до неї ж, аби знайти відповідь на питання про те, чому дохід на душу населення в одних країнах у десятки разів перевищує аналогічний показник інших країн.

Коли подумки повертаємося до Середньовіччя, бачимо, що феодалізм існував як у Західній, так і у Східній Європі. Але потім трапляється дещо – чорна смерть XIV ст. Тоді третину європейського населення було буквально стерто із земної поверхні. Смерть такої кількості людей – значна соціальна криза. Однак у Західній Європі вона призвела до падіння феодальної системи, у Східній, навпаки, – до її посилення.

Як це пояснити? Уявімо, ви – землевласник, і у вас щойно померла третина працівників. З економічної точки зору, це також катастрофа. Що робити? Ви посилюєте контроль над тими, хто лишився. Так учинили у Східній Європі. На Заході ті самі обставини призвели до того, що люди почали вести переговори із землевласниками про свою свободу.

Тепер повернімося до питання багатства націй. Адже не тільки одні держави багатші за інші, але й протягом останніх 50 років список найбагатших та найбідніших практично не змінився. Є хіба кілька винятків. Але чи означає це, що перетворити свою країну на успішну дуже непросто або зовсім неможливо? І що приводить до такої трансформації? Є економічне чудо Східної Азії, але немає історії африканського чи латиноамериканського чуда. Дехто говорить про східноєвропейське чудо, адже країни на зразок Чехії, Словаччини чи Польщі протягом останніх 25 років показали значні зміни.

Якби ми вирішили написати список країн, де зазначили багаті і ті, що мають інклюзивні інститути, то ці рейтинги були б майже ідентичними. Те саме побачили б, якби поглянули на ці ж країни 200 років тому. Тож тенденції існування екстрактивних та інклюзивних інститутів є сталими. Коли я думаю про розпад Радянського Союзу і його колишню територію, просякнуту екстрактивними інститутами, то розумію, наскільки непросто Східній Європі. Але вона змінюється через боротьбу. Думаю, саме такий процес триває зараз в Україні.

У 2014-му відбулося дуже багато змін. Та лишається величезна кількість проявів екстрактивних інститутів, що з’являються знову, чотири роки потому. Тому виклик полягає у тому, щоб потрапити у коридор коеволюції і не почати рух у зворотному напрямку, як це, наприклад, сталося після Помаранчевої революції. Утім, цей крок назад заохотив громадянське суспільство, яке зрештою змогло позбутися диктаторської влади. Це тріумф, який варто відзначити.

Та коли я думаю про історію Англії, Греції чи США, то розумію, що на створення інклюзивних інститутів пішло дуже багато часу. Ми схильні робити два кроки вперед, а потім крок назад. Як на мене, це частина процесу. Треба вчитися, простого рецепту, що і як робити, не існує.

Я не дуже вірю в лідерів. Як на мене, лідерство є класною штукою для того, хто його здобуває. Але не можна покладатися на лідера, коли йдеться про зміну суспільства. Адже лідером має бути кожен – усі ми постійно робимо вибір, приймаємо рішення. Це і є лідерство, що веде до трансформації суспільства. В історії були приклади фігур, як мали значний вплив, як, наприклад, батько американської конституції Джеймс Медісон. Але частіше не думку спадають погані лідери, як то Гітлер чи Сталін. Думаю, політичні інститути США були створені для того, щоб контролювати жахливих лідерів – не таких як Барак Обама чи Авраам Лінкольн, а таких як Дональд Трамп. Тож не слід чекати особливої людини, яка зможе вказати шлях до світла.

Соціальні домовленості підписують усі, тож це – спільна відповідальність. Інтереси кожного окремого індивіда можуть відрізнятися, але підписання суспільного договору – це процес поєднання різних інтересів і спроба знайти інституційні структури, які зможуть направити окремі інтереси у вигідному для всього суспільства напрямку.

У країнах Східної Європи, чий ВВП на душу населення протягом останніх 25 років стрімко зростав, такі спільні інтереси було знайдено. Україна втратила можливість покращити життя усіх громадян, у тому числі олігархів, які були б набагато багатшими, якби ВВП на душу населення був таким же, як, скажімо, у Польщі.

Я вважаю, що в Україні є всі необхідні передумови, аби рухатися до створення інклюзивних інститутів. Тут є певний зв’язок з Європою. Хоча поруч – жахлива Росія з історією авторитаризму. Раніше ми говорили про цей кордон між Східною та Західною Європою, який виник у Середньовіччі.

Україна розташована саме на цьому кордоні. Ви можете стати як Білорусь – вас може засмоктати орбіта автократичної Росії. Або ж віднайдете дуже непросту політичну стежинку, яка дозволить краще інтегруватись із Західною Європою, отримати більше свободи, процвітання, створити гарні умови для всіх людей.