Поетеса Ліна Костенко сьогодні святкує 89-й день народженя

19 березня 89 років виповнюється великій українській поетесі, шестидесятниці Ліні Костенко. Своєю принциповою позицією вона викликає повагу не тільки у мільйонів своїх шанувальників, а й опонентів.

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick polic, поетеса, Ліні КостенкоЛегендарна поетеса, прозаїк і громадська діячка Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року. Сьогодні їй виповнюється 89 років.

Ліна Костенко є автором понад 15-ти поетичних збірок («Вітрила», «Мандрівки серця», «Над берегами вічної ріки», «Сад нетанучих скульптур», «Річка Геракліта»), роману «Записки українського самашедшого». За історичний роман у віршах «Маруся Чурай» була удостоєна Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.

Ліна Костенко — беззаперечний моральний авторитет для багатьох українців, адже за свій вік не заплямувала себе компромісами з жодною владою. У неї завжди вистачало сміливості дивитися правді в очі й казати категоричне «ні» підлості, брехні, зрадництву. Її поезія- це позиція, вчинок.

Костенко підписувала в 1965 році лист-протест проти арештів української інтелігенції. У 1966 році під час львівського судилища  над братами Горинями кинула їм квіти. Згодом написала лист на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна» й робила безліч інших учинків, які засвідчували її активну громадянську позицію. Після цього вона майже десять років писала «в шухляду», розплачуючись за власну принциповість. Тодішня влада, зрозумівши, що її «не приручити», позбавила права друкувати власні твори, що для поета – майже смерть. Але вона вистояла.

Мовчання  Ліни Василівни є надзвичайно промовистим. У час, коли простір, ефір неймовірно засмічений балаканиною, вона воліє мовчати. Жодні спокуси викликати в неї відповідну реакцію з приводу чогось, чи когось – даремні. І це горде мовчання теж є позицією.

Як відомо, в 2005 році Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України.

На честь Дня народження поетеси пропонуємо добірку її цитат з книги «Записки українського самашедшого», які дуже актуальні зараз.

Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів.

Кожному поколінню сняться свої кошмари.

Огидна річ- наша терплячість.Наша звичка відмовляти собі у всьому.Так все може відмовитися від нас.

Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.

Мій батько ще коли сказав: — Між мною і тобою буде дистанція, між тобою і твоїм сином прірва.

А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

Свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити.

Схоже, що трагедії стають буднями людства.

Абияк жили мої батьки, і батьки моїх батьків, і всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою, черговим режимом. Набридло. Абияк жити я більше не хочу.

Ми статисти духовної пустелі. Ми ґвинтики й шурупи віджилої системи, вона скрипить і розвалюється, продукти розпаду інтоксикують суспільство, і воно по інерції обирає й обирає тих самих. Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі.

Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем. Ну, ще в радіусі родини, країни, свого фаху, своїх інтересів. А якщо подивитися на світ у комплексі різних подій і явищ, виникає зовсім інша картина. Бачиш критичну масу катастроф.

Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих, націй мислять категоріями свободи.

У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років — а вона та сама.

У Ватикані у святого Петра украли ключі від раю. Пекло, я так розумію, не замкнене.

Але ж якщо мова — це Дім Буття, то чого ж ви мене виживаєте з мого власного дому?! Це бандитизм. Це імперський вірус. Це гарячка Ебола. У мене вже кров проступає з вух, коли я чую, як ображають мій народ. І хоч би ж російською говорили по-людськи, а то ж якийсь волапюк.

У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.

Коли пролітала комета Галлея — мені здалося, що вона озирнулася на нас, і зареготала.

Те, що діється тепер у світі, — це кошмар, що приснився людству. Потім його назвуть Історією і приплюсують до попередніх кошмарів.

Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.

Висновок з цього один: якщо тебе хтось душить, треба його адекватно вкусити

Письменниця у 2015 році також приєдналася до гуманітарної акції «Другий фронт АТО». Ліна Костенко передала на фронт кілька збірок своїх поезій із побажаннями та словами підтримки.