“Великий син українського…російського народу”: Крим відзначає день народження Шевченка (відео)

У окупованому Росією Криму відбулося дивне святкування 205-ї річниці від дня народження українського письменника Тараса Шевченка.

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick polic, Крим, Росія, окупація, Тараса ШевченкаШевченка назвали “сином російського народу”

На відео можна побачити пам’ятник Шевченка у окупованому Сімферополі. Навколо нього зібралося дуже небагато людей, при чому найбільше в очі кидаєтьс російський прапор, який розгорнутий над небагаточисельним зібранням та великий транспорант “Русская община Крыма”, який тримають у руках кілька жінок.

Читайте також: В Україні сьогодні відзначають День народження Тараса Шевченка

Дівчина в українському національному вбранні, яка стояла перед пам’ятником, виглядала самотньо та чужорідно. Примітно, що вона вела захід російською мовою.

Крім того, один з тих, хто виступав, назвав Шевченка “великим сином українського (тут чоловік запнувся і швидко проковтнув слово) російського народу”.

У Криму під російськими прапорами відзначають 205-річчя українського письменника Шевченко

Торжествєнний мітінг ? Хочеться плакати від такого убозтва…. А де «Заповіт» ? А де «Реве та стогне Дніпр Широкий»?! без яких жоден захід до Шевченка не обходиться! Але ж звідки вам знати? Вам, котрі не тримали у руках Кобзар, не те щоб вже читати, чи знати напам´ять….українською мовою!

Тарас Шевченко став не тільки кращим учнем, але і товаришем геніального вчителя Брюллова. Він малював його портрети та портрети його дітей. Так, у нього були друзі і росіяни, і поляки, зате москалів він на кожному кроці згадує, і вже точно себе не ідентифікував з Росією. ви спершу почитайте Кобзар, вивчіть докладно його біографію (якщо вам справді так цікаво) за що і ХТО його арештовували, за що відправили на заслання

До 205-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка посол Словаччини Марек Шафін прочитав улюблений вірш українського поета своєю рідною мовою

»Возз’єднати росіян»: в Москві заявили про окупацію нових країн

Скандальний російський політик, лідер ЛДПР Володимир Жириновський заявив про необхідність «узаконити» окупацію територій сусідніх держав.

Жириновський, заява, окупація, територій, "узаконити"

«Ми підготуємо поправки в Конституцію Росії, щоб передбачити можливість вступу до складу Росії інших держав. У Конституції (Основному законі) ФРН така стаття була, і НДР скористалася нею в 1990 р, щоб об’єднатися з Західною Німеччиною. Хто ж до нас прийде, якщо нашим законом це не передбачено?» — написав депутат Держдуми в своєму Telegram-каналі.

За словами Жириновського, потрібно «допомогти повернутися не тільки територіям, але й людям», уточнивши в законодавстві повноваження міграційної служби.

«У нас це відомство сприймається мало не як репресивний орган, а він повинен кликати-кликати, залучати росіян в Росію. Адже мільйони виїхали і шкодують про це, мільйони стали іноземцями в 1992 році і мріють повернутися на батьківщину. Ми повинні допомогти їм, допомогти возз’єднатися російському народу«, — написав політик.

Я розумію, що його можуть розстріляти – майстриня про прапор, запущений на окуповану територію

Прапор України площею 120 квадратних метрів запустили 23 серпня в небо над Авдіївкою. Ідея акції – аби його побачили на окупованій території.

Прапор пошила волонтер із Бахмута Ангеліна Шостак. Радіо Донбас.Реалії побувало в майстрині напередодні акції і запитало, що її спонукало створити цей витвір, і як їй це вдалося.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, Донбас, окупація, Прапор України

– До мене звернулись волонтери, які займаються запуском прапорів на лінії розмежування, щоб вони полетіли потім на ту територію, тимчасово непідконтрольну нам. Чим знаковий такий прапор – на нього збирали гроші волонтери, жителі окупованих і підконтрольних територій. Тому цей прапор, кульки, гелій, вудочки і сама тканина – це все було зібрано на кошти тих жителів.

– Це найбільший прапор у вашій колекції, так?

– У моїй колекції так. Найбільший був 11 на 6 метрів. Я шила для Міністерства оборони, це був 2016 рік, а 20 на 6 цей більший, і, до речі, ми подали заявку до Книги рекордів України і сподіваємось, що він буде зареєстрований як найбільший прапор України, піднятий у повітря за допомогою повітряних кульок для жителів окупованих територій.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.mediaАнгеліна Шостак

– Як вдалося його пошити, наскільки це вам було важко, як впоралися з такою кількістю тканини?

– Спочатку було найважче – це приступити до нього. У мене лежала тканина день, тиждень, другий тиждень, я просто ходила повз нього, а потім просто сказала: ший, я сіла. Спочатку ці 24 по 20 метрів треба було відміряти, їх зшити, але найважче потім здалось – це петлі. Сорок сім петель, які будуть тримати вудочки. Один шов прокласти – це пару годин, тому що він важить 7 кілограмів. Його просто нереально в маленькій цій кімнаті на маленькому цьому столі пошити, тому це було якщо так сісти, ну дні, мабуть, три, тому що я педант, я просто кожен шовчик загладжую, розумію, що його ніхто не буде тримати, і ті, хто запускають, розуміють, що його, можливо, розстріляють, його розгребуть на шматки, але я ставлюсь з таким пієтетом до прапора, що я не можу зробити його якимсь не гарним.

– Про що ви думали, коли робили цей прапор, що б ви хотіли, щоб він символізував?

– Мені так хочеться, щоб жителі окупованих вже п’ятий рік територій побачили цей синьо-жовтий прапор, він буде маленький прапорець у небі, але щоб вони побачили і знали, що вони і є Україна, вони є незалежні, але тимчасово окуповані. Але це посил свободи і незалежності.

Хочу, щоб ті люди, які збирали ці гроші, побачили цей прапор знали, що вони обов’язково будуть незабаром в незалежній країні.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

За нашу і вашу свободу. 50-річчя загибелі Празької весни: 10 важливих фактів про вторгнення радянських військ до Чехословаччини

Це сталося рівно 50 років тому. О 2 годині ночі, 21 серпня 1968 го року, в небі над Прагою, радянський транспортний АН-12 запросив аварійну посадку, яка була йому надана.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media, Прагою, Празька весна, Чехословаччина, Союз, вторгнення, окупація новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media
новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.media

З літака виповзли танки, які захопили аеродром, туди ж стали прибувати інші АНи з солдатами і військовою технікою.

Протягом декількох годин російські, практично не зустрічаючи опору, захопили спляче місто. В цей же час кордон країни перетнули війська країн Варшавського Договору.

Так закінчилася коротка Празька весна.

За одну добу операція Дунай, в якій було задіяно півмільйона військових, поклала край реформам Празької весни і надіям ЧССР на успіх соціалізму «з людським обличчям» під керівництвом Олександра Дубчека.

У той же час вторгнення остаточно відвернуло від Радянського Союзу його останніх прихильників на Заході і призвело до сплеску дисидентського руху в самому СРСР.

Жертвами серпневих подій 1968 року вважаються понад 100 громадян Чехословаччини, поранення отримали понад 500.

У зв’язку з річницею інтервенції, що стала доленосною віхою для Європи, НВ розповідає про десять маловідомих фактів, які розкривають суть операції, її причини та наслідки.

1. До вторгнення Чехословаччина залишалася єдиною країною соцтабору, де не було радянських баз

Однією з ключових причин вторгнення радянських військ у Чехословацьку Соціалістичну Республіку (ЧССР) історики називають побоювання СРСР втратити вплив на цю країну. Причому мова йшла не тільки про політичну та економічну норовливість, які з січня 1968-го року демонстрував новий лідер ЦК Компартії Чехословаччини Олександр Дубчек (реабілітація репресованих, скасування цензури, політичний плюралізм, проекти ринкових реформ, самостійної зовнішньої політики і федералізації країни — всі реформи при величезній підтримці населення і президента ЧССР Людвіка Свободи).

Зростання антирадянських настроїв у Чехословаччині, з точки зору лідерів СРСР, загрожувало ще й військовій безпеці соціалістичного блоку. При тому що до 1968 року ЧССР залишалася єдиною країною Організації Варшавського договору, де не було радянських військових баз, саме їй Москва відводила стратегічне значення в разі можливого протистояння з країнами НАТО.

Згідно зі звітами американського ЦРУ, в разі війни з НАТО саме чехословацька армія повинна була сформувати перший ешелон атаки країн Варшавського пакту на південні землі Західної Німеччини (ФРН) — Баварію і Баден-Вюртемберг. «Скорочення радянських сухопутних військ на початку 1960-х років тільки збільшило значення чехословацької армії у військовому плануванні СРСР і країн Варшавського договору», — йдеться в огляді ЦРУ про причини операції Дунай в 1968 році.

В результаті прагнення втримати Прагу за всяку ціну і стало визначальним фактором у прийнятті рішення про силову операцію.

Чеський фотограф, що відзняв унікальні кольорові фото вторгнення, показує знімки і розповідає про них:

2. Операції передували рекордні військові «навчання» в Чехословаччині

20-30 червня 1968, за два місяці до вторгнення, на території Чехословаччини держави Організації Варшавського договору провели навчання Шумава — рекордні за масштабом для країн соцтабору.

У ці дні на територію Чехословаччини вперше за всю історію військового блоку соціалістичних країн було введено 16 тис. осіь особового складу — переважно штабів частин, з’єднань і військ зв’язку. При цьому виводити війська СРСР і його союзники не поспішали: 29 липня, через місяць після офіційного завершення навчань Дубчеку довелося вимагати виведення військ, що безпричинно залишилися в ЧССР, на закритій зустрічі з Леонідом Брежнєвим і керівництвом Союзу в прикордонному містечку Чієрна-над-Тисою.

Одночасно в кінці липня — на початку серпня на територіях країн соцтабору були проведені ще два етапи масштабних маневрів, вже без Чехословаччини: тилові навчання Німан,під час яких йшла передислокація військ для введення в ЧССР, і навчання військ ППО Небесний щит.

3. Вторгнення стало найбільшою військовою операцією СРСР на той момент після Другої світової війни

Згідно з планом, в операції Дунай брали участь п’ять країн Організації Варшавського договору: СРСР, Німецька Демократична Республіка (НДР або Східна Німеччина), Польща, Болгарія та Угорщина.

Чисельність спільного угруповання військ, які готувалися увійти до Чехословаччини, становила близько 500 тис. осіб за підтримки 5 тис. танків і БТР. Найбільші сили надав СРСР — майже 200 тис. осіб, включно з 18 мотострілковими, танковими і повітряно-десантними дивізіями, 22 авіаційними і вертолітними полками.

Таким чином, станом на 1968-й рік вторгнення в Чехословаччину стало наймасштабнішою військовою операцією для СРСР і країн соціалістичного табору з моменту закінчення Другої світової війни.

Для порівняння — за всі 10 років існування Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані (1979-1989) через його ряди пройшло близько 620 тис. радянських військовослужбовців, в той час як в операції Дунай було задіяно півмільйона військових. 250 тис. з них одночасно вторглися в країну в ніч на 21 серпня.

Введення військ здійснили у 18 місцях з територій СРСР, НДР, Польщі та Угорщини. Крім того, в Празі і Брно були висаджені дві радянські повітряно-десантні дивізії.

4. Участь військ НДР в операції скасували в останній момент

Менш ніж за добу до вторгнення Брежнєв розпорядився скасувати безпосередню участь в ньому близько 15 тис. військових з НДР (включно з мотострілковою і танковою дивізією). Згідно з книгою словацького історика Марка Столаріка Празька весна і вторгнення Організації варшавського договору до Чехословаччини в 1968 році: 40 років потому, від участі в операції німецьких військових керівництво СРСР застерегли високопоставлені чехословацькі опоненти Дубчека, що потай підтримали радянське вторгнення. Вони передали в Москву побоювання, що присутність німецькі танків і солдатів на вулицях чеських міст розлютить населення, що пам’ятає про Мюнхенську змову — поділ Чехословаччини між СРСР і нацистською Німеччиною в 1938 році.

У підсумку в день вторгнення в ЧССР війська НДР залишилися на кордоні як резерв, а в Чехословаччині перебувала лише невелика оперативна група з декількох десятків військовослужбовців Національної народної армії НДР.

5. Аеродром в Празі захопили обманом

Ключова фаза операції Десна в Празі почалася в ніч на 21 серпня з обманного маневру. Підлітаючи до аеродрому Рузине в чеській столиці, нібито пасажирський радянський літак запросив вимушену посадку через можливе пошкодження. Однак на його борту перебували десантники 7-ї повітряно-десантної дивізії.

Після посадки вони захопили всі об’єкти аеропорту, включно з його диспетчерською вежею. Таким чином була забезпечена посадка інших десантних літаків і масова висадка радянських військ — транспортні Ан-12 сідали на смугу аеропорту Рузине щохвилини.

На прибулій важкій військовій техніці і захоплених цивільних автомобілях війська негайно вирушили в центр Праги. Менш ніж за добу загарбники зайняли всі важливі стратегічні об’єкти на території Чехословаччини, зокрема в Празі, Брно та Братиславі: були блоковані основні дороги, мости, виїзди з міст, зайняті будівлі радіо і телебачення, друкарні і вокзали, телеграф і Головпоштамт, будівлі ЦК КПЧ і уряду ЧССР, інші адміністративні будівлі міст і областей, а також штаби військових частин і підприємства військової промисловості.

Відеохроніка подій в чехословацькому кінотижневику, випуск №35 (26 серпня — 1 вересня) 1968 року

6. Президія чехословацької Компартії не підтримала вторгнення, що зламало плани СРСР

Як тільки в Чехословаччині стало відомо про вторгнення, в Празі терміново зібралася президія Компартії республіки на чолі з реформатором Александром Дубчеком. Більшість її членів підтримали заяву, що засуджує силову операцію радянських військ: «за» цей документ було подано сім голосів при чотирьох «проти».

Це стало несподіванкою для влади Союзу: після попередніх переговорів з опонентами влади ЧССР влітку 1968 очікувалося, що перевага в президії буде 6:5 на користь противників Дубчека.

Цей факт поряд з кількома іншими мав вкрай важливе значення, оскільки порушив плани лідерів СРСР, загальмував і ускладнив процес повалення реформаторського уряду в Чехословаччині.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.mediaЛідер і реформатор Чехословаччини Александр Дубчек.

Наприклад, планувалося, що на тлі вторгнення так звані «здорові сили» ЧССР (прихильники введення військ з числа чехословацької компартії) негайно проведуть пленум ЦК і сформують новий уряд. Однак зробити це не вдалося: радіо і ЗМІ за підтримки чеського населення оголосили цих політиків зрадниками, їм довелося сховатися в радянському посольстві, а радянське керівництво було змушене шукати компромісне рішення.

Лідери Чехословаччини були насильно вивезені в СРСР на примусові переговори. які пройшли в Москві 24-27 серпня 1968 року. Там вони були змушені підписати спільне комюніке, в якому терміни виведення військ із Чехословаччини ставилися в залежність від «нормалізації обстановки в ЧССР». В результаті радянські війська залишилися в країні до 1991 року.

Дубчек же формально позбувся посади лише через півроку: у квітні 1969 року першим секретарем ЦК Компартії Чехословаччини був обраний Густав Гусак.

7. Більшість загиблих чехів захищали мовлення радіо

До того, як вранці 21 серпня Александра Дубчека затримали радянські війська, чехословацький лідер встиг закликати жителів країни не чинити силовий опір загарбникам, щоб уникнути жертв. З таким же закликом до чехів і словаків звернулися президент країни Людвік Свобода і Чеське радіо — будівля його редакції в Празі стала епіцентром народного протесту проти військ, що вторглися.

новости, новини, Україна, Украина, влада, власть, політика, политика, Толстая политика, thickpolicy.mediaЧеський військовий і пражани слухають радіо під час подій серпня 1968 року

І все ж зіткнення були неминучі. Сьогодні жертвами операції Десна вважаються 108 громадян Чехословаччини, поранення отримали понад 500. Більшість чехів, до півсотні людей, загинули 21 серпня в Празі біля будівлі Чеського радіо, де населення намагалося за допомогою барикад відстояти мовлення незалежного ЗМІ, в той час як вся інша Прага вже була захоплена. Люди гинули від куль радянських солдатів, під гусеницями танків і колесами техніки, у вогні підпалених бойових машин, палива і боєприпасів.

Повідомлялося також, що радянські солдати відкривали стрілянину по натовпу пражан на Вацлавській площі. Крім того, загарбники відкривали смертельний вогонь в Ліберці, Брно, Кошице, Попраді та інших містах Чехословаччини.

Бойові втрати ж радянських військ з 21 серпня до 20 вересня 1968 року склали 12 осіб, небойові — 84 загиблих і померлих.

Крім того, обурення громадян Чехословаччини вилилося в масові акції ненасильницького опору і саботажу. У Празі та інших містах населення знищувало таблички і покажчики з назвами вулиць і номерами будинків, ховало актуальні карти місцевості, щоб ускладнити просування військ. Були зафіксовані неодноразові випадки, коли окупантам відмовляли в їжі і воді.

8. Александра Дубчека спочатку вивезли в Україну

Близько 10 ранку 21 серпня співробітники КДБ і служби держбезпеки Чехословаччини вивели з будівлі ЦК місцевої компартії Александра Дубчека і ще п’ятьох лідерів країни, його соратників: прем’єр-міністра Олдржиха Чорниця, спікера парламенту Йозефа Смрковського, членів ЦК КПЧ Йозефа Шпачека і Богуміла Шимона, а також голову Національного фронту Франтішека Крігеля.

Спочатку їх доставили в Західну Україну – літаками в Ужгород, а звідти на БТРах в заміську резиденцію Закарпатського обкому компартії України біля села Кам’яниця, де утримували в ізоляції окремо.

Юрій Ільницький, на той момент перший секретар Закарпатського обкому КП України, який користувався особливою прихильністю Брежнєва, так згадував про доручену йому справу (його слова наведені в книзі Україна Incognita ): «22 серпня подзвонили мені з Москви, що в Закарпатську область привезуть шістьох членів президії ЦК КПЧ: Дубчека, Чорниця, Смрковського, Крігеля, Шимона, Шпачека. Просили добре їх влаштувати і забезпечити належний високий рівень перебування. […] Вирішив поселити їх у двох будинках в Кам’яниці».

Уже в ніч на 23 серпня українському чиновнику подзвонив Брежнєв, зажадавши доставити Дубчека в службовий кабінет Ільницького в Ужгороді. Дубчека в темних окулярах, щоб виключити випадкове впізнання будь-ким, негайно доставили в Ужгород.

«Коли Дубчек зайшов у кабінет і побачив мене, то сказав:» Тепер знаю, де я. Тому що мене везли бронетранспортером і я думав, що це Польща», — розповідає Ільницький. — Незабаром подзвонив Брежнєв, розпитав, як справи, і повідомив, що з моїм гостем буде розмовляти Микола Підгорний [голова президії Верховної Ради СРСР]. Так і було. Після розмови з Подгорним Дубчек сказав: «По мене прилетить літак до Мукачево. Я ним повинен полетіти на Москву». Пізніше Підгорний дзвонив і мені і дав доручення забезпечити поетапну відправку в Москву і інших членів президії ЦК Компартії Чехословаччини. Сталося це 23 серпня».

9. Вторгнення спровокувало хвилю еміграції з ЧССР

Після поразки Празької весни в результаті вторгнення радянських військ із Чехословаччини виїхали сотні громадян, зокрема представників культурної інтелігенції. Відразу після операції Дунай з країни емігрували близько 70 тис. осіб, а в цілому кількість тих, хто виїхав на Захід, досягла 300 тис. осіб.

Серед них — відомий письменник Мілан Кундера, який так писав про події 21 серпня: «Російське вторгнення було не тільки трагедією, але й бенкетом ненависті, повним дивовижної (і ні для кого тепер непоясненної) ейфорії. […]. Однак жодне торжество не може тривати вічно. Росіяни примусили чеських державних діячів підписати в Москві якусь компромісну заяву. Дубчек повернувся до Праги і зачитав її по радіо. Після шестиденного ув’язнення він був так розчавлений, що не міг говорити, затинався, ледве переводив подих, перериваючи фрази нескінченними, мало не півхвилинними паузами. Компроміс врятував країну від найстрашнішого: від страт і масових заслань у Сибір, що вселяє у всіх жах. Але одне було ясно: Чехія приречена тепер довіку затинатися, запинатися і ловити ротом повітря, як Александр Дубчек. Свято скінчилося. Настали будні приниження».

10. СРСР визнав свою провину перед Чехословаччиною лише 20 років потому

Після того, як в листопаді 1989 року в результаті подій Оксамитової революції в Чехословаччині пішло у відставку прорадянське керівництво ЦК Компартії, 5 грудня того ж року було оприлюднено спільну заяву уряду СРСР і керівників Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі та СРСР про події операції Дунай.

У цій заяві введення військ до Чехословаччини в 1968 році було визнано «неправомірним актом втручання у внутрішні справи суверенної країни, актом, що перервав процес демократичного оновлення ЧССР і мав довготривалі негативні наслідки».

***

Уроки Празької весни важливі і сьогодні, в багатьох аспектах. Найголовніший урок — не буває соціалізму з людським обличчям, є тільки мерзенна вискалена морда. Всі спроби побудувати такий приречені або на відкат назад, або, в разі успіху, на повернення до звичайнісінького капіталізму.

Захід, як це бувало в минулому, вирішив залишитися в стороні, кинувши напризволяще тих, хто волав про допомогу.

Так само, як було в Угорщині в 56-м, як є і сьогодні. Так, ніхто не хотів йти на конфронтацію з радянським монстром, так що цей урок теж важливий — при зіткненні зі злом треба покладатися насамперед на самих себе.

Урок,Ізраїля за роки свого існування, урок, який з болем вчить зараз Україна. Все той же принцип, все ті ж граблі — домовлятися, шукати точки дотику краще ніж сваритися.

На жаль, це не так, особливо якщо твій «партнер» бандит і картковий шулер з міченою колодою.

І нехай немає більш соціалістичної системи, нехай Чехія знаходиться під захистом НАТО, світ, на жаль, мало змінився, а Росія, як була так і залишається ворогом і смертельною загрозою.

Так, нинішній фашистський режим часто довіряє говорити таємне своїм блазням, надаючи перевагу відмовчуватися, але за поребриком все голосніше звучать голоси, що вторгнення було виправдане, що невдячних чехів в черговий раз «врятували» від злих Піндос, ну прям в останній момент, як кримчан від бандерівців і НАТО.

Кримські пенсіонери вийшли на мітинг через плани окупантів щодо пенсійного віку

В окупованому Росією Сімферополі, в парку імені Гагаріна, представники «Сімферопольського осередку комуністичної партії Росії» влаштували мітинг проти нової пенсійної реформи, яку має намір впровадити влада РФ.

мітинг, Росія, пенсійний вік, Крим, Україна, окупація, Толстая политика, thickpolicy.media, новости

фото: hromadskeradio

На мітинг вийшли близько 150 людей. Переважно це люди пенсійного та передпенсійного віку, більшість з них – члени «Кримського осередку компартії Росії». З собою учасники мітингу принесли плакати з вимогами відмінити пенсійну реформу. «

На мітинг проти пенсійної реформи знову вийшли пенсіонери, котрих реформа не торкнеться, а де молоді люди, яким на пенсію ще виходити в майбутньому? Невже вони не думають про майбутнє?», — можна було почути від учасників.

Підконтрольна РФ міська влада Сімферополя прийняла повідомлення про мітинг, але не дозволила проводити захід в центрі міста.

«Мітинг дозволили проводити тільки тут, щоб менше людей змогли прийти на нього і побачити що ми його проводимо», — зазначив голова місцевого осередку компартії Степан Кіскін.

Наприкінці мітингу учасники прийняли резолюцію, в якій засудили проведення пенсійної реформи, і попередили про новий мітинг 28 липня. Варто зазначити, що на час проведення мітингу, місце його проведення було оточене співробітниками місцевої поліції.

Вони фотографували і знімали на відео учасників мітингу. Зазначимо, депутати Держдуми РФ внесли на розгляд законопроект, відповідно до якого вони планують збільшити пенсійний вік з 60 до 65 років для чоловіків, і з 55 до 63 років для жінок.

1 липня у великих містах Росії пройшли мітинги проти пенсійної реформи. Їх учасники стверджували та висловлювали невдоволення тим, що середня тривалість життя чоловіків в РФ на 2,5 роки більша, ніж пенсійний вік.

Вечірка української музики викликала ажіотаж в окупованому Донецьку

Ввечері у п’ятницю, 27 квітня, в одному з клубів окупованого Донецька пройшла вечірка, присвячена українській музиці. Одна з відвідувачок заходу (їм’я не називаємо з міркувань безпеки) поділилася враженнями з Радіо Донбасс.Реалии.

Окрім виступів з піснями відомих українських гуртів, на сцену вийшла одна з місцевих молодіжних команд, що виконує пісні українською. Їм підспівувала вся зала.

Заклад не зміг вмістити всіх охочих, тож виконавці перемістилися навіть на вулицю.

Одні з виконавців співали маловідомі українські народні пісні.

Чубаров: понад 90% кримських татар проігнорували російські вибори у Криму

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров заявляє, що понад 90% кримських татар на півострові «абсолютно проігнорували» російські вибори президента.

Про це 19 березня він повідомив проектові Радіо Свобода Крим.Реалії під час акції під посольством Росії в Україні.

Чубаров також висловив сумнів із приводу заяв російської влади анексованого Криму про те, що явка на півострові перевищила 70%.

«Аналіз показує, що до 17-ї години за місцевим часом, на виборчих дільницях явка була близько 30%. Люди просто не йшли на вибори. Їх витягували, всіх», – зазначив Чубаров.

Він додав, що в Криму люди, які демонструють відсутність лояльності до дій Росії, «повинні бути готові до репресій щодня».

Активіст кримськотатарського національного руху Заїр Смедляєв в ефірі Радіо Крим.Реалії також заявив, що в Криму проголосувало не більше ніж 10% кримських татар.

У той же час депутат Держдуми від Криму Руслан Бальбек стверджує, як пишуть кримські ЗМІ, що явка на виборах президента Росії на півострові серед кримських татар перевищила 40%.

Вибори президента в Росії відбулися 18 березня. Російська влада також провела голосування в анексованому нею Криму, попри заперечення України і заяви міжнародних організацій і західних урядів про невизнання «виборів» на півострові.

За попередніми даними, Володимир Путін перемагає на виборах із рекордним результатом у 76,7 відсотка голосів і стає президентом вже на четвертий термін.

За даними російського ЦВК, в анексованому Криму за Путін проголосували 71,6% виборців.

Верховна Рада України має намір голосувати за невизнання виборів президента Росії.

Телеканал Пінчука СТБ показав карту України без Криму

Телеканал СТБ, який належить зятю колишнього президента Леоніда Кучми Віктору Пінчуку, показав в ефірі карту України без Криму. Це сталося в ефірі програми “Холостяк” від 16 березня.

У неділю телеканал опублікував заяву, в якій назвав показ карти України без окупованого Росією півострова неприпустимою помилкою. СТБ заявив, що це зображення є “неприємною для нас технічною помилкою та ні в якому разі не є офіційною позицією каналу СТБ щодо державних кордонів України”.

“Ми оперативно виправили помилку у всіх відео на офіційних сторінках каналу СТБ. Телеканал в жодному разі не знімає з себе відповідальності за цю ситуацію. Ще раз приносимо вибачення перед усіма глядачами”, — йдеться у заяві.

У Мережі вже повним ходом обговорюють цю помилку. Народний депутат України Володимир Ар’єв обурено запитав: “Да що ж це таке відбувається!?”.

Популярна сторінка у Facebook Рагу.лі написала, що “карти без Криму — це новий тренд на українському гівнобаченні”, натякаючи на UA:Перший, який нещодавно також відзначився подібною помилкою.

Путін про повернення Криму: «з глузду з’їхали»

Президент РФ Володимир Путін у фільмі, присвяченому йому ж, заявив про те, що обставин для повернення Україні окупованого Крим «не буде ніколи».

«Ви що, з глузду з’їхали, чи що? Немає таких обставин і не буде ніколи», — цитує РБК відповідь Путіна.

кремлевским списком ,МИД России ,новости ,Украина ,Толстая Политика

Російський президент додав, що питання приналежності Криму нібито було  «історично закритий» в 2016 році.

«Повернення до колишньої системи не існує взагалі. Ніякого », — сказав російський президент.

 

Абонент в окупації, зателефонуйте пізніше: розрив іще однієї ниточки зв’язку

Уже кілька днів додзвонитися до близьких на окупованій Луганщині неможливо: мобільний оператор МТС, тобто Vodafone, «лежить», пише для «Тижня» Максим Віхров

Vodafone, МТС, окупація, Луганщина, лнр, лежить, ОРДіЛО, ОРДЛО

Востаннє така халепа була влітку 2014-го, в розпал бойових дій, коли зв’язок надовго переривався не лише в окупованих, а й у прифронтових районах. Тоді не залишалося нічого, крім як чекати. А ще моніторити уривчасті відомості в інтернеті про те, куди «прилетіло», й молитися, щоб усі, кому слід, лишилися живі. Відтоді минуло понад три роки, й ситуація на Донбасі дуже «охолола», але відчуття все одно бридкі. Найімовірніше «там» усе нормально, принаймні тією мірою, якою нормальним може бути життя у ватному Задзеркаллі. Але одна річ – оперувати ймовірностями, інша – почути в слухавці: «Так, усе гаразд, живемо потихеньку».

Поки у Верховній Раді розглядають закони про реінтеграцію, окуповані території дрейфують усе далі від України. Спочатку істота на ім’я «ЛНР» розкинула навколо себе буферну сіру зону. Потім розставила блокпости – імунний бар’єр проти всього українського. Тепер слідом за імпровізованою залізною завісою російські окупанти й колаборанти ОРЛО зводять навколо себе стіну мовчання. За формою це звичайна бандитська афера, привід «віджати» чи, мовою загарбників, «націоналізувати» потужності оператора та примусово перевести населення на здирницькі тарифи окупаційних операторів. Працюють за класичною схемою: спочатку створити штучні проблеми, голосно звинуватити Україну, а потім «вимушено» провернути «націоналізацію». Так було із підприємствами, крамницями, тепер дійшла черга й до мобільного оператора – словом, нічого нового.

Але за змістом це розрив іще однієї ниточки, що єднала людей в окупації з рештою українців. Окупаційні оператори, на яких рано чи пізно заженуть абонентів ОРДіЛО, навряд чи заблокують можливість телефонувати на решту території України. Однак вартість цих дзвінків перевищує розцінки українських операторів на міжнародний зв’язок. Не буду голослівним. Скажімо, міжнародні дзвінки з «Київстару» коштують у середньому 1 грн/хв, тимчасом як дзвінок із оператора загарбників ОРДО «Фенікс» в Україну зараз – 5 грн/хв, з орловського «Лугакому» – майже 8 грн. Зважаючи на бідність в ОРДіЛО (наша мінімалка вважається в Донецьку та Луганську зарплатою, вищою за середню), багатьом доведеться обмежити спілкування з абонентами по цей бік лінії розмежування.

Здавалося б, усе це сута дрібничка, побутові незручності для тих, кому не поталанило опинитися зі своїми близькими по різні боки лінії розмежування. Так, звільнення Донбасу жодні розмови не наблизять. Однак саме вони не давали остаточно розірватися тканині українського суспільства, розділеного окупацією.

Читайте також: Под боком у «брата»: на видео показали, как живут украинцы на границе с Россией

Навіть коли розмови закінчувалися взаємною лайкою та жбурлянням телефонів на підлогу, це було краще, ніж повний розрив зв’язків, – допоки люди можуть спілкуватися, шанс на порозуміння є. І на рівні буденних людських стосунків це порозуміння жевріло завжди, бо Донецьк і Луганськ були з’єднані з Україною не лише економічними, логістичними й адміністративними структурами, а й мільйонами невидимих ниточок дружби, приятелювання, родинних зв’язків.

А коли немає можливості спілкуватися, будь-які зв’язки слабшають. Розмови стають коротшими й більш протокольними, та й самі «зідзвони» – рідшими, аж поки не деградують до суто формальних привітань на головні свята. Тим часом уже формуються інші зв’язки, котрі залучають людей до нової дійсності. І якщо переселенці поволі перетворюються на киян, харків’ян, дніпрян – словом, звичайних українців, то в ОРДіЛО люди вростають у викривлену дійсність «руского міра», приймаючи це історичне непорозуміння як даність. Кажуть, якщо воду підігрівати повільно, то людина не помітить, як звариться. Щось таке відбувається і в ОРДіЛО: зникли українські прапори, українське телебачення, українські гроші, якоїсь миті навіть час став московським, а тепер ось зникає і мобільний зв’язок.

Але найбільше постраждають мешканці ОРДіЛО, які чекають повернення України. Не покидає думку фраза однієї жінки, котра через непереборні обставини не змогла виїхати з ОРЛО: «Я живу, ніби занурена в кислоту». І таких там десятки, сотні тисяч. Для них будь-який контакт з Україною важливий, як кисень для аквалангіста, якому вкотре готуються прикрутити вентиль. Звісно, залишається ще інтернет, але й там окупанти встановили обмеження.

Спілкування в соцмережах моніторить «МГБ», доступ до багатьох українських інтернет-ЗМІ заблокований – хтозна, що буде далі. Але хай там як, усі ці заходи окупантів до незворотних історичних наслідків не призведуть. Бо Москва здатна творити лише големів, котрі швидко розсипаються. Тому хоч би як знущалися з Донбасу окупанти, він був і залишиться Україною. Навіть якщо потім йому знадобиться невелика реабілітація.