Конгресс США утвердил победу Байдена на выборах, Трамп передаст власть мирно

Конгресс Соединенных Штатов утвердил победу Джо Байдена на президентских выборах, сообщает Bloomberg.

Байден получил 270 необходимых голосов для того, чтобы быть объявленным победителем выборов президента США. Процесс еще продолжается.

Ожидается, что в результате Байден получит 306 голосов, а действующий президент США Дональд Трамп – 232.

Нынешний президент США Дональд Трамп подтвердил мирную передачу власти Джо Байдену. «Несмотря на то, что я полностью не согласен с результатами выборов, тем не менее, 20 января будет организованный переходный период», — говорится в его заявлении, пишет CNN.

Трамп заявил, что продолжит борьбу за то, чтобы учитывались «только законные голоса». «Хотя это означает конец величайшего первого президентского срока в истории, это только начало нашей борьбы за то, чтобы снова сделать Америку великой», — резюмировал он.

Читайте

СУТИЧКИ У КАПІТОЛІЇ США: ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ – ФОТО, ВІДЕО

Байден уже занялся войной в Украине. Поговорил с Макроном и Джонсоном

Избранный президент США Джо Байден во время телефонного разговора с рядом европейских лидеров выразил готовность вместе с ними искать варианты решения военного конфликта на Донбассе. Об этом сообщает «Интерфакс-Украина«.

В штабе Байдена рассказали, что он коснулся этой темы в разговоре с президентом Франции Эммануэлем Макроном и с премьером Великобритании Борисом Джонсоном.

Байден выразил Макрону интерес в совместной работе над прекращением войн на востоке Украины и в Сирии, а также — по иранской ядерной программе.

Джонсону Байден заявил о желании работать совместно «по таким темам, как Балканы и Украина».

Читайте

Кровавый Путин: за что получили «Пулитцера» журналисты The New York Times

Отказ Кремля от украинских территорий и летальное оружие: что может получить Украина от президентства Байдена

Джо Байден официально пока не назван президентом США. Однако многие аналитики и мировые СМИ еще вчера, 7 ноября, заявили, что Байден стал 46-м президентом Штатов.

Президентом США стал человек, лоббировавший поставку Украине летального оружия и последовательно поддерживающий нашу страну в борьбе против российской агрессии.

Джо Байден и сейчас не отступился от своей принципиальной позиции по отношению к нашей стране, сообщает Диалог.UA.

В очередной раз американский политик подтвердил это, когда его штаб обнародовал заявление по ситуации в Украине, прозвучавшее 14 октября.

В этом документе сказано, что администрация Байдена совместно с европейскими союзниками будет добиваться завершения конфликта в Украине по такому сценарию, который не предусматривает ущерба для территориальной целостности и национальных интересов нашей страны.

Байден в этом заявлении отмечает, что мир и стабильность в Украине, а также эффективные демократические и антикоррупционные преобразования выгодны всему мировому сообществу, в том числе Европе и США.

«Байден будет добиваться завершения конфликта в Украине и будет работать с европейскими союзниками, чтобы поддержать Украину, стремящуюся к суверенному, демократическому и процветающему будущему, которого она заслуживает«, — говорилось в заявлении.

Также Джо Байден не отступает от данного им ранее обещания добиться предоставления Украине более масштабной помощи для укрепления армии, в том числе летального оружия. Но при этом, как сказано в заявлении, Украина в ответ на предоставление помощи должна провести определенные преобразования, в первую очередь значительно активизировать борьбу с коррупцией.

«Администрация Байдена — Харрис может гарантировать, что Украина получит необходимую экономическую и военную поддержку, в том числе смертоносное вооружение, при этом побуждая Украину проводить важные реформы, которые являются жизненно необходимыми для ее успеха», — говорится в заявлении.

Также Байден и его администрация намерены продолжать политику системного давления на Россию с целью заставить Кремль отказаться от оккупированных украинских территорий.

Читайте

НАТО контролирует все авиабазы России в Крыму

Что Байден говорил о Путине и Трампе

За время предвыборной гонки в США оба кандидата – Дональд Трамп и Джо Байден – успели обсудить Covid-19, иностранные деньги, расизм, изменение климата и, конечно же, Россию.Позицию Дональда Трампа по этому вопросу все успели узнать за последние годы, но что об этом думает Джо Байден?

Читайте

НАТО контролирует все авиабазы России в Крыму

Демократическая партия США утвердила Джо Байдена своим единственным кандидатом на предстоящих президентских выборах

Демократическая партия США утвердила бывшего вице-президента страны, 77-летнего Джо Байдена своим единственным кандидатом на предстоящих выборах главы государства. Это решение было принято на общенациональном съезде в Милуоки, который из-за пандемии Covid-19 прошел в онлайн-режиме.

 

 

Чтобы избежать технических проблем ораторы заранее записали свои речи на видео. Голосование прошло в видеоформате. Представители делегаций американских штатов и заморских территорий поочередно объявляли о том, за кого их делегаты отдают свои голоса — за Байдена или его главного соперника — сенатора от штата Вермонт Берни Сандерса, вышедшего из внутрипартийной гонки в апреле.

Напомним, что президентские выборы в США состоятся 3 ноября. Кандидату от республиканцев Байдену будет противостоять действующий президент страны Дональд Трамп.

Читайте

Конгресс США готовится признать Россию «государством-спонсором терроризма»

Україна маргінальна: новий курс президента Зеленського

Перший рік президентства Володимира Зеленського показав, що у його команди був хороший план. План — як перемогти на виборах. А що робити далі, в штабі Зеленського ніхто не думав. Тому перший рік був схожий на безкінечні спроби новачка-аматора осідлати велосипед. Тобто, було смішно й соромно водночас.
новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick polic, президент, команда ЗЕ, Володимира Зеленського

Але цей шоковий період позаду. Початківець досі тримається в сідлі, а кількість співчуваючих глядачів зберігається на пристойному рівні. І хоча велосипедист поки що крутив педалі, в основному, в холосту, настав час йому подумати, куди ж, нарешті, їхати.

Схоже, що відповідні мислительні операції привели команду президента до необхідності зміни курсу. Логічне запитання: як можна змінити те, чого не було раніше? У даному випадку, йдеться не про реальний курс, а про набір мотиваційних ідей, які первісно сформували образ Зеленського в українській політиці. Цей набір складався, головним чином, із сюжетів серіалу «Слуга народу» і включав у себе а) ідею соціальної справедливості; б) ідею антиолігархічної та антибюрократичної революції; і в) ідею швидкого досягнення миру на Донбасі.

Усі три ідеї довели за минулий рік свою цілковиту неспроможність, тому й виникла потреба кристалізації нового курсу.

Насправді, вибір у Зеленського дуже невеликий. Теоретично, він міг би продовжити лінію на конфронтацію з Путіним, зберігати відверту прозахідну орієнтацію і по цеглинці вибудовувати державний суверенітет. При цьому намагаючись балансувати між інтересами олігархічних груп і маніпулюючи владним ресурсом за допомогою кадрових призначень. На цьому шляху, в разі успіху, він став би новим «Порошенком» і не мав би іншого виходу, як врешті-решт проголосити цінність держави і нації.

Але Зеленському і його пострадянському виборцеві такий шлях категорично не подобається. Тому «команда Зе» змушена будувати свою політику «від протилежного». Не воювати з Путіним, не спиратися на національну ідентичність, не інтегруватися в євроатлантичне співтовариство.

На цих трьох «не» і заснований новий курс команди президента, не стільки заявлений офіційно самим Зеленським, скільки нав’язаний керівництву держави загальним інформаційно-політичним трендом останнього періоду.

Напередодні підсумкової прес-конференції президента були здійснені дві інформаційні спецоперації, об’єднані цілісним стратегічним задумом і єдиним смисловим  вектором. Їх реалізували досвідчені бійці «невидимого» медійного фронту Дмитро Гордон і Андрій Деркач.

Перший виступив у маскхалаті суперагента, що виконав завдання анонімних «спецслужб». Інтерв’ю, взяті у символічних фігур «русской весны» — Наталії Поклонської та Ігоря Гіркіна – взагалі могли б лишитися поза увагою широкої публіки, якби не були зроблені саме в цей час і в нинішньому політичному контексті. Обидва персонажі вже значною мірою маргіналізовані в російському публічному просторі, але для цілей операції підходили якнайкраще.

Сьогодні, коли президент Зеленський, а разом з ним і держава Україна, опинилися на стратегічному роздоріжжі, повернути державний курс може навіть мишачий хвостик. І Дмитро Гордон взявся за справу з усвідомленням «історичної ваги» своєї місії.

По суті, Гордон легалізував в Україні не лише Поклонську та Гіркіна, але й разом з ними саму російську агресію. Після цього Зеленський на своїй прес-конференції легалізував Гордона, що вказує на попередньо затверджений план.

До цього вікно Овертона наполегливо розширювали 112 канал, NewsOne, ZIKта Інтер, а спецоперація Гордона здійснила лише корекцію наратива. Головний меседж, донесений через Поклонську, полягає в тому, що втрата Криму відбулася з вини самої України, а головний меседж Гіркіна – війну на Донбасі почав не Путін, а Стрєлков.

Обидві позиції дуже важливі для «нормалізації» українсько-російських відносин за кремлівським сценарієм.

Далі естафету підхопив Андрій Деркач. Він виніс на світ Божий плівки, про які, ймовірно, вже з листопада 2019 року розповідає адвокат Трампа Рудольф Джуліані.

В Україні їх оприлюднили якраз під річну прес-конференцію Зеленського, що мало створити вигідне інформаційне тло для атаки на «попередника». Тобто, це відвертий пас проросійських сил діючій владі.

З іншого боку, це інформаційна допомога Трампу в його передвиборчій кампанії, про яку команда Зеленського домовлялася ще з минулого літа. Зобов’язання виконано, хоча й нібито «чужими» руками.

Зрозуміло, що Росії також сьогодні особливо вигідно представити Україну фіктивною державою, що перебуває під зовнішнім управлінням США. На цьому фоні західні санкції ніби втрачають моральну переконливість, а російська агресія постає в образі геополітичного «самозахисту».

Третя підказка, що має сформувати політичний вибір команди Зеленського, – останні дані соціологічних опитувань. Вони не лише показали відносно високий рівень довіри до діючого президента, але й дають чіткий орієнтир, яка політика має шанси на успіх. У представленій агентством «Рейтинг» ієрархії лідером народних симпатій виступає російськомовний і прорадянський Леонід Кучма, а прихильники національно-патріотичного і прозахідного спрямування, Ющенко і Порошенко, займають останні позиції.

І, нарешті, чіткий перелік ультимативних вимог з Кремля прозвучав у заяві російського МЗС з приводу першої річниці президентства Зеленського, що є безпрецедентним документом за мірою цинізму і нахабства при втручанні у внутрішні справи суверенної держави. Очевидно, що тональність кремлівського ультиматуму корелюється з тезою про «зовнішнє управління», сумлінно повтореною кілька разів А. Деркачем з написаного кимось папірчика.

Мобілізація проросійських і реваншистських сил в українській політиці та інформаційній сфері почалася не від учора. Але останні події вказують на чітку координацію їх наступу з риторикою і діями самої влади.

Усе свідчить про те, що після розриву з Коломойським команда діючого президента остаточно робить ставку на союз із впливовою групою вітчизняного істеблішменту, представленою в публічній політиці феноменом ОПЗЖ. І ця група взяла на себе звичні посередницькі функції в справі продажу національних інтересів.

Спонсори і вигодоотримувачі повороту – Ахметов, Пінчук, Коломойський та умовна група Фірташа (Льовочкіна). Фактично, це та сама коаліція, що в 2013-му почала валити Януковича, а в 2014-му довірила свої інтереси Порошенку. Ситуація дуже схожа. Україна знову на межі колапсу, а олігархи шукають зовнішнього хазяїна.

Чому Зеленський робить такий розворот? Відповідь очевидна: йому треба вижити. Тому він шукає покровителя. Ситуація в економіці, політичний розкол в середовищі «слуг», кадровий провал на всіх напрямках державної політики не залишає йому іншого шансу на політичне виживання.

Зеленський в ролі молодшого партнера Медведчука, Путіна і Трампа може розраховувати на певне послаблення зовнішнього тиску, нові кредитні лінії, а також на відданість пострадянського електорату.

Щоправда, при цьому до нього остаточно втратять інтерес у Європі та відвернуться патріотичні виборці. Але «Слуги народу» думають, що це не страшно.

Націонал-патріоти скомпрометовані, деморалізовані і розсварені між собою. А Берлін і Париж, напевно, зітхнуть з полегкістю, бо в умовах економічного спаду і нових пандемічних загроз їм буде зовсім не до України і її проблем.

У результаті, Нормандський формат піде в минуле, «Північний потік-2» добудують, санкції з Росії будуть поступово знімати. Про НАТО і ЄС нам можна забути.

Чи означає це реванш проросійських сил і повернення України в зону впливу Москви? Певною мірою, так. Але не в тому сенсі, як це сьогодні бачиться багатьом патріотам. Ні, Україна президента Зеленського не буде союзником Росії і, ймовірно, навіть не виконає вимоги Путіна, зафіксовані в Мінських домовленостях. Вона скоріше буде «нейтральна» чи «багатовекторна», як колись у часи президентства Леоніда Кучми. Тільки тепер це вже буде Україна «маргінальна».

І для цієї України буде вже цілком нормально вислуховувати про те, як будувати свою державність. Росія буде розповідати нам, за якою конституцією жити, яку історію знати і з ким дружити в зовнішній політиці. Польща визначить, яких героїв нам шанувати. Угорщина допоможе з освітньою політикою. Болгарія навчить, як правильно формувати адміністративно-територіальний устрій. А Грузія матиме право вето на призначення у виконавчій владі.