Росія піде назустріч Європі тільки якщо повністю підпорядкує її собі. Роль основного суперника Путін відводить Європі та США, хоча вони не мають жодних територіальних амбіцій щодо Росії.

новости, новини, Україна, Украина,Толстая Политика, Товста політика, влада, власть, політика, политика, thickpolicy.media, thickpolicy media, thick polic, Путін, Європа, США, РосіяКоли у 1933 році в Німеччині до влади прийшли нацисти й почали систематично готувати країну до війни, з’явилися ті, хто критикував надмірну жорсткість післявоєнної Версальської системи і добивався поступок відносно Німеччини. Але те, що, можливо, спрацювало б за часів, коли у Німеччини був демократичний уряд, нацистів переконати вже не могло. Таким чином, що парадоксально, тільки зросли їхні шанси на перемогу.

Читайте також: Некоторые представители блока Зеленского в Раде уже вышли с нами на связь, — депутат Госдумы РФ Слуцкий

Якщо ви хочете вести задушевні бесіди з людиною, яка не приховує, що готова вас зарізати, то ви, м’яко кажучи, запізнилися. Те ж стосується і сучасної Росії, режим в якій не здатен утриматися без постійного розпалювання воєн у «ближньому зарубіжжі» та систематичних нападок на «прогнилий Захід». (Причому, якби Путін дозволив щодо Пекіна хоча б половину того, що він звик дозволяти собі у відносинах із західними країнами, то, швидше за все, уже давно не був би російським президентом.)

Китай без розголосу захоплює російський Далекий Схід, не обтяжуючи себе дотриманням російських законів. Але в рамках євразійської концепції роль основного суперника Путін відводить Європі та США, хоча вони не мають жодних територіальних амбіцій щодо Росії.

Відповідно до цієї загальної орієнтації Російська Федерація готується до війни в Європі, хоча Захід не дає жодних приводів для такого кроку.

Після того, як за кілька днів припинить дію договір РСМД 1987 року, уже нічого не заважатиме Путіну встановити в Європі свою військову гегемонію. У сфері безпеки європейські держави і собі відчують все більшу залежність від США, на чолі яких сьогодні стоїть психічно неврівноважений, ненадійнийта неймовірно непостійний президент, який був фаворитом Росії та якого вона допомогла привести до влади.

У такій обстановці іноді лунає думка, що «перш ніж домовлятися з ненадійними американцями, краще давайте домовимося з росіянами». Висловлюють цю думку не тільки сумнівні фігури з ультралівих, які прославилися «боротьбою за мир», але і все частіше – західноєвропейські ультраправі, які багато років тому відправили в Росію свою місію (набагато раніше, ніж американці) і тепер пожинають плоди минулих зусиль, дякуючи яким отримали впливового союзника на сході.

Однак такі пропозиції абсолютно недоречні. Путінська Росія пішла б Європі назустріч тільки в обмін на підпорядкування диктату Кремля. Такі кремлівські союзники як Сальвіні, Ле Пен чи Орбан стали б домінувати в європейській політиці.

Значно осмисленішою є інша модель. Потрібно затримувати американців у Європі доти, доки старий континент не зможе знову потурбуватися про свою безпеку сам.

У загальних рисах рецепт простий: господар Кремля має бути завжди абсолютно впевнений, що ні дестабілізаційні операції на Заході, ні активне озброєння не принесуть йому в Європі жодних, нехай навіть тимчасових, переваг. І за такої умови коли-небудь потім можна спокійно повернутися знову до дипломатичних переговорів.