Чомусь спостерігаючи за останніми конвульсіями президента Петра Порошенка та першими кроками його наступника Володимира Зеленського згадується історія моїх подруг.

выборы ,новости ,Украина ,Толстая Политика, Порошенка, Зеленського

Дві мої знайомі подорожували в Грузії й зупинилися в будинку місцевих мешканців. Тоді господиня за вечерею довго дивилася на наших дівчат і щиросердно випалила російською: «Оба красивые». Так от обидва наші політичні персонажі видаються «красунчиками», тільки от, на жаль, у негативному контексті.

Читайте також: Помпео: США і Росія мають різні погляди на Україну

Взяти  Петра Порошенка: він розуміє, що у західній термінології є «кульгавою качкою», тобто президентом, що йде та не має мандату довіри. Люди вже дали свою політичну оцінку його поточній діяльності, а інші звитяги оцінить з часом її величність історія. Головна його задача зараз – забезпечити транзит влади та стабільність на цей період. Не більше й не менше.

Натомість все ще чинний гарант розгорнув бурхливу діяльність на Банковій.

Президент роздає нагороди, зокрема робить Героєм України вірного собі голову СБУ Василя Грицака, 24 генеральських звання, призначає 75 суддів Верховного суду, раптово змінює командувачів Об’єднаних сил та Нацгвардії, призначає нового члена Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, проводить наради, підписує укази.

Вдумайтесь: все це нечуване дійство розгортається лише протягом кількох тижнів після програшу у другому турі виборів. Таке враження, що Петро Олексійович щось переплутав і починає свій другий президентський термін. Або вже готується до нових виборів в Раду.

До речі, Порошенко через соціальні медіа поспішив відхреститися від нарікань на затягуванні із інавгурацією та наголосив на готовності до дострокових чи строкових парламентських виборів. Мовляв, м’яч на боці Ради.

Далі Володимир Зеленський. Широкої прес-конференції після його гучної перемоги не було. Програми на перші сто днів нема. Пакету ключових призначень нема. Хто очолить ключові нині Міністерство оборони і закордонних справ? Хто буде головою Генштабу, СБУ, ГПУ? Мало того, за чутками Адміністрацію президента може очолити ледь не адвокат Ігоря Коломойського – Андрій Богдан. Хоча вплив олігарха Зеленський активно заперечував в усіх інтерв’ю.

Читайте також: Додон заявив, що домовився про зустріч із Зеленським

Але замість цих зрозумілих і очікуваних кроків маємо іншу картинку: бажання новообраного президента якнайшвидше сісти в крісло. «Нема повноважень», або все дізнаєтесь потім – каже народу пан Зеленський. А може досить котів в мішку?

У черговому відеозверненні він вимагає у Ради призначити власну інавгурацію на 19 травня. При чому, це дуже схоже на ультиматум і чергове шоу, яке вже було зі стадіоном і дебатами. Крім того, Володимир Зеленський вчергове виявляє неповагу до президента, порівнюючи того із туристом в Єгипті, що краде з номера капці й рушники. Метафора гарна, але чи доречна.

Щодо 19 травня. По-перше, в цю неділю відзначається День пам’яті жертв політичних репресій. А інавгурація подія урочиста і майже святкова.

По-друге, є справедливі побоювання, що ці вимоги пана Зе пов’язанні з бажання встигнути розпустити парламент до 27 травня – до дати, від якої згідно з Конституцією ВР має піврічний імунітет до завершення своїх повноважень.

Так от, навіщо новому президенту починати свої стосунки із шантажу парламенту. А з іншого боку – навіщо концентрувати всю владу в одних руках. Ми вже маємо президента, наміри якого не зовсім зрозумілі, для чого Україні ще найбільша фракція віртуальної партії «Слуга народу» із незрозумілими людьми і незрозумілими цілями і мотивами приходу до влади.

Для прикладу, Дональд Трамп переміг на президентських виборах в США 8 листопада 2016 року, а його інавгурація відбулась аж 20 січня 2017-го. І ніхто не вмер. Та й справу йому доводиться мати із опозиційною більшістю демпартії в нижній палаті Конгресу. Але й Барак Обама перед тим, як піти, палиці в колеса своєму наступнику не встромляв.

То чим же керуються наразі найвпливовіші фігури української політики? Інтересами держави й громадян чи скоріше одвічною жадобою влади, якої завжди мало.